Пісня про Роланда

image

Найбільш рання з редакцій, що дійшли,— Оксфордська (близько 1170).

Історичну основу її складає епізод розгрому басками у Ронсевальській ущелині в Піренеях (778) ар’єргарду військ Карла Великого, що відступали з Іспанії, на чолі з Роландом. У поемі баски-християни замінені маврами-мусульманами, події виявилися перенесеними в обстановку феодального суспільства X—XII ст.

Вперше «Пісня» надрукована в Парижі в 1837.

Італійські поети Л.Пульчі, М.Боярдо й Л.Аріосто в своїх поемах переробляли оповіді про Роланда у дусі гуманістичних ідей Відродження.

У своєму описі битви при Гастінгсі в 1066 році, створеному до 1127 року, Вільям Мальмсберійский розповідає, що перед битвою була виконана cantilena Rollandi, пісня про Роланда, «щоб прикладом войовничого мужа надихнути бійців». Вас додає до цього, що її співав Тайлефер, який просив для себе честі завдати першого удару ворогові.

Найбільш рання з редакцій «Пісні», що дійшли до нашого часу,— Оксфордський рукопис, написаний близько 1170 року або 1180 року. Зараз рукопис зберігається в Бодліанськькій бібліотеці в Оксфорді. Припускають, що цей рукопис був своєрідною «шпаргалкою» і використовувався для того, аби при потребі освіжити пам’ять співака. [1]

Після успішного семирічного походу в мавританську Іспанію імператор франків Карл Великий завойовує всі міста сарацинів, крім Сарагоси, де править цар Марсилій. Маври, представлені в поемі язичниками, скликають раду у Марсілія і вирішують відправити до Карла послів. Посли пропонують французам багатства і кажуть, що Марсилій готовий стати васалом Карла. На раді у франків бретонський граф Роланд відкидає пропозицію сарацинів, але його недруг граф Ганелон (варіант: Ганелон) наполягає на іншому рішенні і їде як посол до Марсилія, задумуючи знищити Роланда. Ганелон налаштовує Марсилія проти Роланда та 12 перів Франції.

Ганелон радить Марсилію напасти на ар’єргард армії Карла Великого. Повернувшись до табору, зрадник каже, що Марсилій згоден стати християнином і васалом Карла. Роланда призначають командувати ар’єргардом, і він бере з собою тільки 20 тисяч чоловік.

У результаті зради графа Ганелона загін франків виявляється відрізаним від основного війська Карла, потрапляє в засідку в Ронсевальській ущелині й вступає в бій з переважаючими силами маврів. Перед цим Роланд кілька разів відмовляється пристати на пораду друзів і покликати підмогу, поки не пізно. Проявляючи чудеса мужності, Роланд і його сподвижники— граф Олів’єр, Готьє де л’Ом і архієпископ Турпін (турпеї) — відбивають численні атаки маврів, але, врешті-решт, гинуть. Карл занадто пізно зауважує недобре і повертається в Ронсеваль. Розгромивши підступного ворога, імператор звинувачує Ганелона у зраді. Той заявляє, що не винен у зраді та з метою виправдання виставляє на судовий поєдинок свого могутнього родича Пінабеля. На стороні обвинувачення б’ється граф Тьєррі. Він перемагає Пінабеля і Ганелон разом зі всією своєю сім’єю гине.

До числа чудових пам’яток середньовічної літератури відноситьсяепічне сказання французького народу — «Пісня про Роланда». Незначнийісторичний факт ліг в основу цієї героїчної епопеї і з часом,збагатившись поруч пізніших подій, допоміг широкому розповсюдженнюсказань про Роланда, про війни Карла Великого в багатьох літературах Західної
Європи.

У «Пісні про Роланда» чітко виражена ідеологія феодального суспільства,в якому вірне служіння васала своєму сюзерену було недоторканнимзаконом, а порушення його вважалося зрадою і зрадою. Однак рисимужньої стійкості, військової доблесті, безкорисливої дружби івдумливого відношення до того, що відбувається не одержали в поемі, як і вчудовому пам’ятнику творчості російського народу «Слово о полку Ігоревім»,станово-феодальної приуроченості, навпроти, ці переконливі властивостідоблесних захисників батьківщини — воєначальників-перів і їх васалів,сприймалися як типові, загальнонародні. Ще більшою міроювизнання і співчуття з боку широких народних мас сприялидумки про захист батьківщини, про ганьбу і небезпеку поразки, що червоноюниткою проходять через усю поему.

Феодальне суспільство з його різкою класовою боротьбою диференціацією, зісвоєрідним пафосом станової лицарської героїки і рисами християнськоїрелігійності викликало до життя десятки епічних сказань. Саме під Франції, де феодальні відносини склалися в класичній формі, виниклотаке велике число героїчних поем. Різні по темі, обсягу і формі,ці поеми далеко не в однаковій мірі відбивали широкі народні інтереси. Деякі з них розповідали про криваві міжусобиці, про помстливих,корисливих баронів-загарбників, що визнавали єдиним закономправо сильного й основою своєї моралі вважали насильство і сваволя;переконливим прикладом такого роду поем є поема «Рауль де Камбре».

Особистий інтерес переважав у цих творах, і вірне служіння сюзеренуі державі втрачало обов’язковий характер для «невірних баронів». Уінших епопеях тема вірності домінувала, і доля зрадника, зрадникабатьківщини і порушника васальної клятви приводила його до відплати ісумного кінця. Найвиразніше ця тема розроблена в поемах,оповідають про війни Карла Великого, і, особливо, в «Пісні про Роланда».

Дійсні події VIII століття склали ядро «Пісні про Роланда». У 778 році в Піренеях на війська Карла Великого, які поверталися зіспанського походу, зробили напад баски. В кривавій битві булизнищені кращі полки, загальної долі, за словами наближеного біографа Карла Ейнхарда, не уникли і кращі полководці. В «Життєписі Карла Великого «цього автора говориться:» У цьому бою вбито Еггіхард,королівський стольник, Ансельм, пфальцграф і Хруодланд (тобто Роланд.),начальник Бретонська марки «. Приватний епізод бою з басками,одновірцями французів (франків), піддався значному переосмислення:замість басків з’явилися грізні араби-мусульмани, що захопили значніпростору в Іспанії і вже не раз вторгалися в межі Франції.

Поразка при Ронсевале не покрили ганьбою французів, а лише сприяловиявленню їх хоробрості, уміння стояти на смерть, захищаючи свою батьківщину іприкриваючи тил головних відходять сил. Історичний намісник Бретонськамарки став головним персонажем епічного сказання — Роландом, йогозіткнення з вітчимом Гвенелоном і зрадництво останнього стали основоюсюжету. З’явилися і нові подробиці, що характеризують ворогуючі табори іїх полководців. Історичному Карлові Великому був протиставленийсарацинський цар Марсилій, особа вигадана. Змістилися в часі іпросторі події і їх учасники: хрестові походи XI століття додали новуідейне фарбування всій поемі в цілому. Хоча історична достовірність в «Пісні про Роланда» не дотримана, однак риси далекого минулого знайшли в нійсвоє поетичне осмислення.

Час виникнення поеми, її походження, можливе авторство — усіці питання викликають дотепер розбіжності і не отримали остаточногорішення. Достовірно відомо, що події VII століть, про якіговориться, поряд з більш пізніми, у «Пісні про Роланда», були записані в XII столітті, коли церковна монополія на писемність трохи ослабла ісвітські тексти одержали відомі права на існування поряд зрукописами релігійного змісту. Цілком можливо, що до першогописемності редакція «Пісня про Роланда» існувала в усно передачі;жонглер-виконавець зовсім не мав потребу в рукописному тексті: у IX — X століттяхсказання про Роланда ще з полюванням слухали і співали! Популярність сказаннядопомагала залученню нових персонажів і виникненню нових сюжетнихситуацій. Розширення обсягу невеликого спочатку твори не моглозадовольнити цікавого слухача; так, крім «Пісні про Роланда»,виникли нові поеми циклічного характеру, де містився цілий рядподробиць і доповнень як у відношенні головного героя, так і іншихдійових осіб.

Поряд з питанням про час виникнення епічної поеми завждивстає інший — про місце її походження і можливому автора. Якщопогодитися з думкою, що «Пісня про Роланда» народилася в безпосереднійзв’язку з далекими подіями, які в ній відбиті, то тоді авторськапроблема сильно ускладнюється; адже первісне зародження сказання можназв’язати з народною творчістю, де доводиться мати справу вже не з одним, аз багатьма творцями поеми, а також співаками, які усно їїпередавали. Непрямим підтвердженням цього може служити розповідьанглійського літописця Вільгельма Мальмсберійского про нормани, якіприбули з Франції і, беручи участь у битві проти англо-саксів при Гастінгсі,співали «кантілени Роланда», «щоб приклад цього чоловіка надихнув воїнів».

Цінність цього свідчення літописця, що писав не пізніше 1125,не можна применшити. Залишається невирішеним суперечка про автора рукописного тексту. Сама древня рукопис — Оксфордський, відноситься приблизно до 1170і дійшла до нас в доброму стані. Наприкінці цього рукопису вказується,що оповіданню прийшов кінець і що «Турольдус втомився». Кропіткірозвідки вчених привели до того, що були знайдені дані про декілька Турольдах, які за часом могли претендувати на авторство, чи вірнішеспівавторство рукописного тексту «Пісні». Можливо, що Турольд бувдійсно кліриком, оскільки сильна релігійна забарвлення властивацій поемі, але ступінь участі Турольда в її створенні і характер йоготворчої роботи залишилися неосвітленим.

Не менш важко встановити місце складання «Пісні». Сам текст поеми недає точної вказівки, оскільки захоплене прославляння військовихдоброчесність не присвячено строго до якого-небудь народу й епічна похвалазвернена до багатьох: до анжуйців, нормандці, французів Іль-де-Франса, добаварців (поряд з визнанням доблесних якостей супротивника по зброї —сарацинів). Якщо виходити з особливостей мови рукопису й авторства Турольда, то можливим місцем розвитку сказання приходиться вважати північну Францію.

Епічний сюжет сказання відрізняється простотою і послідовністю,незважаючи на велику кількість діючих осіб. Поштовхом до виникненнярозбіжностей між Роландом і Гвенелоном є їхня сварка, викликанапропозицією Роланда відправити послом Карла Великого в Саргосу його вітчима
Гвенелона. Прибуття сарацинське посла Бланкандріна, який, за дорученнямсвого батька царя Марсилій, повинен був брехливими запевненнями в покірності іобіцянками рясної данини домогтися згоди Карда на виведення війська з Іспанії, викликало необхідність у зустрічному посольстві. Почесне і небезпечнедоручення після довгих сперечань було покладено на Гвенелона, однакпропозиція пасинка Гвенелон розцінив, як образа, що вимагає мести, інадалі всі зрадництва, аж до зрадництва і зради, були їмпущені в хід.

Вершиною розвитку оповідання є Ронсевальская битва, якаподіляється на два епізоди: бій ар’єргарду Роланда з сарацинами,складовими першого військо Марсилій, і продовження цієї битви вже здругим військом, коли франки піддалися поголовного знищення. Саметут, у цій центральній частині поеми, зосереджені такі важливі епізоди,як розбіжності Роланда з його другом Олівьером, загибель франкських перів іпрощання Роланда перед смертю з мечем.

У висновку поеми говоритися про нищівний удар, що наносятьповернулися головні сили Карла полчищам невірних під проводом Баліганта (цей епізод багатьма дослідниками вважається вставним і більшепізнім за своїм походженням), і лише після цього розказано проповернення Карла у свою столицю і про гідне відплаті, яке понісзрадник Гвенелон.

Епічна за своєю формою поема може бути зарахована до того жанруісторичних пісень, де події минулого в сильно видозміненому виглядірозказані переважно через перерахування військових описів, скріпленихміж собою скупими даними про долю окремих героїв. Розважливевикористання образотворчих засобів, лаконізм і чіткість мови і стилютвори спираються на виняткову стрункість його побудови. Паралелізм подій, що відбуваються органічно поєднується з паралелізмом впідборі діючих осіб. Дванадцяти перам Франції відповідають дванадцятьсарацинський, серед рівних за мужності полководців виділяються племінникигосударів — Роланд і Аельрот, сивобородий римський імператор Карл Великийблизький сарацинське емірові Баліганту; володіють деякими схожістю Гвенелоні сарацинський цар Марсилій. Характерно, що й інші дійові особипритягнуті для кращого виявлення особливостей кожної з ворогуючих сторін. Безсумнівно, більше уваги і місця приділено тим з них, які сильнішівпливають на розвиток сюжету; в зв’яжи з цим тільки деякі характери «Пісні»індивідуалізовані, більшість же чи наділяється тільки позитивними,або негативними властивостями.

На першому місці в поемі стоїть образ Роланда. Він має ту доблестюі рішучістю, які допомогли йому стати кращим полководцем війська Карла. Проте йому властиві життєві слабкості: запальність, позбавлена розумунеобачність і якийсь хвастощі. Про дитинство його нічого нейдеться, але циклічні поеми з’ясовують його стосунки і родинні зв’язкиз Карлом, а також допомагають зрозуміти причину ворожості Гвенелона до свогопасинкові. Тут, в самій поемі, фольклорна тема нещасної долі пасинкачи падчерки не отримала розвитку в силу інших ідейних завдань. Епізоди,пов’язані з Роландом, відрізняються ліричної забарвленням, чому немалосприяє динамічний стиль викладу. Глузування та прямий виклик повідношенню до Гвенелону змінюються завзяттям і упередженим розумінням військовоїчесті в бесіді з найкращим другом — Олівьером, коли мова заходить про призов надопомога військ Карла. Пропозиція Олівьера засурміть в ріг Оліфант Роландсприймає як визнання слабкості, негідною хороброго лицаря, іволіє нерівний бій з сарацинами, що загрожує загибеллю всьому арьргарду. Розбіжності між друзями знову загострюються, коли Роланд, переконавшись убезвиході обстановки, готовий засурміть в ріг, але на цей развже Олівьер, чудово оцінив безнадійність положення, вважаєнеприпустимим звернення до Карла, тому що це ганьбить звання доблесного імужнього воїна. Тільки втручання архієпископа Турпіна примирюєдрузів, хоча правота залишається на боці Олівьера. Суворий характер Роланданаділений привабливими рисами сталості в незвідане кордонів дружбу, ввірності служіння Франції та її государю; цієї останньої межі надаєтьсяособливе значення, оскільки Роланд характеризується, як ідеальний лицар,вірний васал свого сюзерена і захисник «істинної» віри — християнства. Якщо тема дружби чітко виражена в характері Роланда, то тема кохання незаймає в поемі помітного місця: загроза Олівьера відмовити Роланду в руцісвоєї сестри Альдо не створює особливого конфлікту.

Одним з найбільш поетичних і гідних уваги місць у поемі слідвизнати прощання Роланда зі своїм мечем Дюрандалем. Озброєння воїна, йогобойовий кінь були повсякденними супутниками лицаря. У рукоятку меча, багатоприкрашену коштовностями і золотом, часто поміщали особливо шанованіреліквії. Меч, що має форму хреста, був не тільки символом сили і влади,але і релігійним символом, що втілювали марновірне уявлення прочудотворної силі хреста і ув’язнених в рукоятці меча реліквії. Зверненнядо меча Роланда з прощальними словами нагадує оплакування (ліричнийплач, епіцедію), в якому з дружньою довірчість пригадуютьсяосновні події минулих днів, пов’язані з успіхами і славою французькогозброї. Мечів, своїм постійним супутникам в лайливих справах, воїни давалипрізвиська, що відображали кращі якості металу, його гарт і твердість,значення дружній опори. Так, назва меча Роланда — «Дюрандаль»вказує на його виняткову твердість, назва меча Турпіна — «Альмас»може бути зрозуміле як «свята сокира», назва меча Карла — «Джойоз» вперекладі означає «радісна». Доля зброї — не остання турбота воїна, Роланд не допускає думки, що його меч дістанеться сарацинами. Він знаходить усобі сили для боротьби з ворожим воїном, питавшімя опанувати його мечем. На безлюдному полі битви, де не залишилося жодної живої душі, а лише горитрупів, Роланд перед смертю прикриває собою Дюрандаль і лягає віч-на -Сарацинську землі, «щоб Карл сказав своїй дружині славній,// Що граф Роланд загинув, але переміг «.

З’ясування зовнішності середньовічного воїна сприяє образ Олівьера. Характери двох друзів протиставляються словами самої пісні: «Хто мудрий Олівьер, а граф Роланд безстрашний «. Ця мудрість допомагає Олівьеру тверезодивитися на речі, розуміти обстановку і правильно оцінювати якості своїхсоратників і ворогів. Він не тільки допомагає Роланду у важкій Ронсевальскойбитві, але саме йому вдається правильно зрозуміти підступний задум Гвенелона і всейого наслідки. Якості особистої хоробрості поєднуються в Олівьере з великимталанту полководця. У ньому немає показною малювання і тієї частки зазнайства,якою володіє його друг. Він різкий і прям у своїх судженнях, і в його уставкладений остаточний вирок нерозсудливість Роланда:

«Лише ви, Роланд, нещастя винуватець!

Гідний той, хто мудрий, ніж той, хто скажений!

Божевілля наше всіх нас згубило, —

Не будемо більше Карлу ми служити! … »

Особливим драматизмом відрізняється сцена, в якій смертельно поранений Олівьер, не дізнавшись Роланда, бере його за ворога і важким ударом мечарозтинає його шолом. В останні хвилини життя свого друга Роландапереймається ніжністю до нього і знаходить вираз своєму горю у голосіннянад неживим трупом. Так лірична форма жалоби по померлих як бипорушує єдність епічної оповіді. Роланд і Олівьер належать до числадванадцяти кращих полководців франкських перів. Але не типові риси яківластиві їм обом, не знаходять повторення в образах інших полководців Карла. Їх хоробрість, доблесть, вміння володіти зброєю і вести бій як наконі, так і в пішому строю не мають виразного індивідуального приурочених. Вони більше відрізняються своїм зовнішнім виглядом, озброєнням, противниками, зякими їх зводить доля, ніж особистими якостями, притаманними тільки їм. Немон Баварський і Оджер-данцям хоча і володіють деякими особливостями,однак їх образи не такі значні, як приклади двох друзів і архієпископа Турпіна.

Турпін став героєм багатьох циклічних епопей, де він займає більшумісце, ніж у «Пісні про Роланда». У середньовічній літературі можна частозустріти образи лицарів кліриків; вони однаково добре відправляли своїпастирські обов’язку і володіли списом і мечем. Серед них виділяється образархієпископа Турпіна. Поряд із загальними військовими якостями Турпін володієвеликим моральним авторитетом, і до слів його повинен прислухатися навітьтакий впертий і свавільний воїн, як Роланд. У запалі битви цей служительцеркви не забуває свого сану, підтримуючи бадьорість і мужність воїнів нетільки силою меча, але і словами призову, розради і обіцянки «загробногоблаженства «. Він є безстороннім суддею в суперечці двох друзів, йому жперед смертю доводиться дати відпущення гріхів усім християнським воїнам.

Втім, його християнські чесноти не получают першого з значення:його військова доблесть і мужність виявляються поставленими вище. Удеяких варіантах сказань про Каролінські війнах Турпін був єдинимз ар’єргарду, хто вцілів під час битви в Ронсенвальском ущелині. Не можна несказати про те, що згодом при комічному осмисленні сюжету самехарактер лицаря-клірика Турпіна зазнав грунтовної переробки; в новійролі, ролі комічного персонажа, він зображений у відомій поемі «Великий Морганті «, що належить італійському поету XV століття — Луджі Пульчі.

Дмитро Старців значення для франкського табору має образ Карла Великого. Його зовнішній вигляд, виключне довголіття, риси перевагиморального та фізичного роблять його типовою фігурою епічного сказання. Властива йому мудрість, однак не заважає тому пристрасті, з яким вінвідноситься до свого небожа Роланду (треба врахувати, що в деякихваріантах Роланд вважається сином Карла), і тому свавіллю, якийпроявився в його рішенні про посольство до Марсилій. Карлу особливо важко неті величезні втрати, які поніс ар’єргард в битві з сарацинами, азагибель дванадцяти перів і перш за все Роланда, за смерть якого він готовиймстити сарацинами, не рахуючись з новими жертвами. Його родиннепристрасть до племінника настільки сильно, що Карл випереджає військо, щоброзшукати загиблого героя. Нова битва з сарацинами і їх союзниками, учолі яких став Балігант, який багато в чому Ронсенвальскую битву, хоча Роланд не бере участі в цій битві і Марсилій немає серед сарацинів. Карла не мине сумнів і хвилинне коливання, властиві і більше рядовимвоїнам. Знову схрещуються мечі і списи, тріщать панцирі та шоломи, падають збойових коней франки та їх мішанину противники — картина битвиускладнюється нарощуванням схожих між собою епізодів. Поєдинок з Балігантом завершується перемогою Карла, перемогою франків над ворогом. Требазгадати ще одну рису в образі Карла — черствість і відому нечутливимдо людей. При поверненні в Ахен Карл зустрічає Альдо, яка втратила в Ронсенвальской битві свого брата Олівьера і нареченого Роланда. Важке горедівчата не чіпає карла, і він намагається її втішити, пропонуючи їй більшевигідний, на його думку, шлюб зі своїм сином Людовіком.

З винятковою наполегливістю Карл домагається відплати по відношеннюдо Гвенелону. В особі Тьедрі він знаходить захисника загиблого Роланда. Хочафранцузьке військо зазнало непоправної шкоди в результаті загибелі багатьохполководців, це не заважає Карлу не тільки четвертувати зрадника Гвенелона, що отримав відплату по заслугах, але і повісити всіх йогородичів, хоробрих і досвідчених воїнів. Карл, як і Роланд, отримує допомогу іпідтримку з боку «небесних сил». З ними у героїв відносини, багато в чомунагадують складні зв’язки між сюзереном і його васалами. Ці небеснісили в кінці поеми знову закликають Карла до війни проти сарацинів.

Виділяється в поемі і образ зрадника Гвенелона. Типові властивостівідважного воїна властиві повною мірою і вітчима Роланда, але в його характеріможна побачити риси того невірного барона, що особисті, корисливіінтереси ставить понад усе і йде на пряме зрада батьківщини. Вінзавдає непоправної шкоди Франції, керуючись бажанням помсти іегоїстичного благополуччя. Його поведінка при дворі Марсилій томужньо і чесно, то, у зв’язку з виношеним вже раніше планом, лицемірноі злочинно. Його засудження не зустрічає поголовної підтримки; сила крові іспорідненою кругової поруки допомагає Гвенелону і дозволяє йому, незважаючи напережиті приниження, сподіватися на благополучний результат суду. Йогородичі майже досягають успіху, однак заперечення з боку Тьедрі,захищає славне ім’я Роланда, примушують Пінабеля вступити з ним упоєдинок. Рішення долі Гвенелона тепер стало залежати від результатупоєдинку; поразку Пінабеля тягне за собою суворе покарання зрадника. Зпослідовністю переконаного в своєму праві людини кілька разів напоемі Гвенелон приводить у виправдання своєї зрадницької ролі, то особистіспонукання помсти і розплати, про які він заявив на початку поеми.

Образи сарацинів мало чим відрізняються від образів франків. Основнепротиставлення, яке тут неухильно проводиться, полягає взатвердження істинної релігії — християнства і в приниженні помилкової (язичницької,в розумінні епічного сказання, релігії) — мусульманства. Більшістьвоїнів-сарацинів володіє всім переліком необхідних бойових якостей. Їхозброєння і бойові коні не поступаються франкським, та інакше й бути не може,тому що тільки в бою з гідним супротивником можуть виявитисячудові риси франків.

Серед ворогів Франції особливо виділяються сарацинський цар Марсилій, Балігант і Аерольт. Не можна сказати також, що і другорядні персонажісарацинське табору повністю нівельовані: мають свої негативні рисизрадник Абізм, велетень Фальзарон, що не знає собі рівних Мальпрім.

Якщо емір Балігант багатьма своїми вчинками і поведінкою не поступаєтьсякоролю франків, будучи змальовано і в самій поемі досить схоже з Карлом,то цар Марсилій набагато більш самостійний. Риси лицемірства, хитрості,підступності повідомляють правителю. Сарагоси запам’ятовуються і особисто належатьйому властивості. В особі Бланкадріна цар Марсилій знаходить потрібно йому дипломата,з успіхом справляється з важкою місією. Марсилій у своїх політичнихпланах терпить провал не з-за недооцінки мужності і завзяття війська Роланда. Сарацинський цар володіє потрібними військовими навичками, але Ронсенвальская битва була останньою, в якій він брав участь. «Пісня про Роланда «оповідає про втрату ним у цій битві правої руки і втрати білогомогутності як воїна і государя. Його скарги і голосіння з приводусумною долі привносять щось нове в образ сарацинське воїна. Спроба Баліганта завдати поразки військам Карла Великого закінчиласяневдало, і разом з нею завершується доля царя Марсилій, який намагавсязрадницькому обдурити вождя франків.

В епічному оповіді про Роланда жіночі образи займають скромне місце,тим часом як у ряді інших поем на цей сюжет їм належить значнароль. Привабливою і жіночний характер Альдо стверджує ідею вірностіі відданості своїй обранцю не в меншій мірі, ніж Роланд, що несеслужбу у свого сюзерена в ім’я вірності і безкорисливості. Олівьер згадуєпро Альдо в передсмертний час і вважає її гідною супутницею свогоулюбленого друга. Проте подвійна втрата в Ронсенвальдской битві нареченого ібрата позбавляє Альдо усякого бажання жити, і у відповідь на пропозицію Карлазробити її дружиною його сина і спадкоємця Альда суворо дорікає короляфранків і вмирає на його очах.

Другий жіночий образ — Брамімонда, дружина царя Марсилій. Вона зображенабільш чітко, ніж Альда, і є певною мірою контрастпо відношенню до свого чоловіка. Приїзд Гвенелона хвилює її, як жінку,хоча повний розвиток їх відносин одержує своє відображення тільки вциклічних поемах. Їй властиво мужність у вчинках і щось людськегідність, яку втрачає під кінець життя поранений Марсилій. Якщосарацинське воїни приймають християнство з примусу, то Брамімондаробить це добровільно, і хрещення її відбувається, після закінчення походу, в Ахені, де їй дано нове ім’я — Юліани. Мотиви релігійної нетерпимості іхристиянства, як кращої віри, широко притворі у подіях і діючихособах «Пісні про Роланда», але немає сумніву, що саме звернення Брамімондиє головним доказом переваги християнства.

Без будь-якої оцінки залишилися ті безіменних учасники війни з маврами,які вирішили її долю. У поемі на першому плані — основні персонажі;далі — другорядні, про рядових ж воїнів сказано як про десятки і сотнітисяч бравих бійців або ж дається перерахування численних полків,прославилися своєю відвагою полководців. Епічна поема феодальногосередньовіччя зображала переважно лицарів-воїнів, кажучи лишемалозначне загальними словами про головне чинному особі великих подій —народі.

Риси епічної розповіді позначаються у всіх строфах «Пісні про Роланда «. В ній поряд з паралелізмом подій і персонажів можна зустрітиепічні повтори в описі битви, в плачах за померлими, у перерахуваннякраїн і народів, міст і географічних назв річок і гір. Часомвигадані, що не мають прямих історичних прототипів, персонажі затуляютьсобою тих, хто виведений під історичним ім’ям, хоча і втратив властивіносію цієї властивості. Епічний свавілля позначився в тлі непослідовногозалученні важко зіставних понять і назв. Більш стародавнє йде проруку з недавнім минулим, але це не заважає тієї цілісності, яка досягнутазавдяки єдності поетичного осмислення різнорідних елементів.

У поемі знайшла широке застосування гіпербола при описі битв,фізичної сили та витривалості воїнів, у перерахуванні невідомих країн танародів. Треба відзначити також вживання сталого, постійного епітета,який незмінно супроводжує згадки Франції (прекрасна, краса), Карла Великого (сивобородий вождь) і т.д.

Поема написана десятісложним віршем, з дотриманням асонансів. Дляепічних поем середньовічної Франції такий розмір досить характерний, хочазустрічається вживання восьми-і двенадцатісложних віршів. Поема ділитьсяна строфи нерівного розміру, що пояснюється загальним асонансів і єдністюзмісту. Ці строфи носять назву тирад, або лес. Таких тирад воригінальному тексті налічується 291. На російську мову «Пісня про Роланда» переводилася кілька разів. З усіхперекладів слід виділити два: де ла Барта і Б. Яхо. Різні принципибули покладені в основу цих переказів.

Добавить комментарий

Заполните поля или щелкните по значку, чтобы оставить свой комментарий:

Логотип WordPress.com

Для комментария используется ваша учётная запись WordPress.com. Выход / Изменить )

Фотография Twitter

Для комментария используется ваша учётная запись Twitter. Выход / Изменить )

Фотография Facebook

Для комментария используется ваша учётная запись Facebook. Выход / Изменить )

Google+ photo

Для комментария используется ваша учётная запись Google+. Выход / Изменить )

Connecting to %s