Ґрунти України

Більша частина території України розташована у західній частині Східноєвропейської рівнини, при цьому рівнини займають 95 % території України, а гори — лише 5 % (на заході — Карпатські (4%), на півдні — Кримські гори (1%) ). Завдяки теплому клімату, гарному рельєфу (близько 60 % сільськогосподарських угідь є рівнинними, а ще 35 % мають кут нахилу в діапазоні між 1° та 3°) та наявності великих площ чорнозему (третина світових запасів), в Україні надзвичайно сприятливі умови для сільськогосподарського виробництва. Сільськогосподарські угіддя займають приблизно 60 % всієї території України. Територія України поділена на три природно-кліматичні зони: Полісся, Лісостеп, Степ.

clip_image001

Утворення і поширення ґрунтів, рослинності, тваринного світу залежать від властивостей порід, що складають земну поверхню, форм рельєфу, кліматичних умов, господарської діяльності людини. В їх розміщенні на території України простежуються дві основні закономірності: широтна зональність на рівнинній частині та висотна поясність в Українських Карпатах і Кримських горах. Ґрунтовий і рослинний покрив змінюється також і в довготному напрямі у зв’язку з посиленням континентальності клімату у напрямки із заходу на схід.

Різні типи ґрунтів в Україні займають неоднакові площі. На півночі рівнинної частини, на Поліссі, поширені дерново-підзолисті сірі лісові і темно-сірі опідзолені ґрунти. Дерново-підзолисті утворилися на водно-льодовикових, льодовикових та глинистих річкових, піщаних та супіщаних відкладах під мішаними дубово-сосновими лісами і поширені на річкових терасах, моренних і піщаних рівнинах. Розріз (профіль) цих фунтів поділяється на добре виражені горизонти, верхній гумусовий шар незначний (18-24см), але чітко виражений підзолистий горизонт, з якого вимиваються поживні речовин. Ґрунти бідні на гумус (0,7-2,0 %), для підвищення їх родючості вносять органічні і мінеральні добрива. Дерново-підзолисті ґрунти завдяки вмісту в них сполук заліза та алюмінію мають кислу реакцію ґрунтового розчину, тому їх треба вапнувати.

Ґрунти Полісся

Для Полісся характерна наявність лісової та болотної рослинності. Кількість опадів за рік (550-650 мм) тут перевищує кількість випаруваної з поверхні вологи. Це зумовлює промивний тип водного режиму, призводить до заболочування понижених ділянок, утворення болотних ґрунтів. Цьому сприяє також високий рівень залягання ґрунтових вод. Ґрунтоутворюючі породи мають переважно легкий механічний склад і представлені піщаними та супіщаними льодовиковими і водно-льодовиковими відкладами. Зрідка, переважно у західних районах, у місцях виходу на поверхню масивно-кристалічних порід трапляються крейдяно-мергельні відклади та невеликі острівки лесових. Основними типами ґрунтів в Поліссі (>60%) є дерново-підзолисті ґрунти із різним ступенем опідзолення, оглеєння та механічним складом. Вони утворились під хвойними та мішаними лісами з трав’янистою рослинністю, що сприяло формуванню таких ґрунтових горизонтів: гумусо-елювіального (18-25 см.), елювіального та ілювіального. Вміст гумусу в орному шарі цих ґрунтів досить низький і коливається в межах від 0,7-1,0% у піщаних і супіщаних до 1,5-2,0% у суглинкових відмінах. Вони ущільнені (1,40-1,55г/см3), запасають мало вологи, мають високу водо- і повітропроникність, низьку ємність вбирання та містять недостатньо основ та пожнивних речовин, реакція ґрунтового розчину в них кисла — рН 4,2-5,2. Домінують торф’яно–підзолисті ґрунти, які займають біля 75 % території Полісся.

clip_image003В наш час на процес ґрунтоутворення вплинула діяльність людини. Вирубка лісів та розорювання великих площ та осушення боліт зумовило зниження рівня ґрунтових вод, збільшення надходження в ґрунт органічних речовин з коренями трав’янистих рослин, що призвело до посилення дернового процесу ґрунтоутворення.

clip_image005Сірі лісові ґрунти сформувалися на лесових породах під широколистими лісами. Вони поділяються на ясно-сірі, власне сірі лісові та темно-сірі опідзолені. Ясно-сірі та сірі лісові ґрунти мають також добре помітний поділ свого профілю на горизонти. Їх верхній (гумусовий) горизонт сірого кольору, в ньому міститься 2,5-3,0 % гумусу.

Темно-сірі опідзолені ґрунти мають потужніший гумусовий горизонт, під яким простежується білуватий прошарок. Вміст гумусу в них становить 3,5-4,5 %, вони багатші на поживні речовини, такі, як азот, калій, фосфор, ніж сірі лісові фунти.

Ґрунти Лісостепу

Для Лісостепу характерна менша кількість опадів у порівнянні з Поліссям (450-550 мм). Крім того тут вища середньорічна температура повітря. Лісистість території незначна — близько 12 %. Територія являє собою підвищену рівнину з добре розвинутим давнім водно-ерозійним рельєфом. Основні ґрунтоутворюючі породи — леси і лесоподібні суглинки, вони містять до 15% СаСО3, пористі і тому здатні накопичувати вологу. Кальцій лесів сприяє закріпленню в ґрунтах органічних речовин (гумусу) та створенню агрономічно-цінних структурних окремостей (структура ґрунту). Для Лісостепу характерні два типи ґрунтів. По-перше це різноманітні чорноземи (типові, опідзолені, вилугувані та реградовані), вони утворились під трав’янистою рослинністю. По-друге — сірі опідзолені ґрунти (світло-сірі, сірі та темно-сірі), що утворились під лісовою рослинністю. Найбільш плодючими є типові чорноземи, які мають найвищий вміст гумусу 4-6% та слабко кислу або нейтральну реакцію ґрунтового розчину.

  У лісостеповій і степовій зонах України поширені чорноземні ґрунти. Вони утворилися під трав’янистою рослинністю на карбонатних лесових породах. Завдяки невеликій кількості опадів, поживні речовини, що утворюються з решток рослин, не можуть вимитись, вони накопичуються в ґрунті. Тому чорноземи мають потужніший, ніж всі інші ґрунти, гумусовий горизонт. З цим пов’язана їх висока родючість. Розрізняють чорноземи опідзолені, типові, звичайні, південні і чорноземи на продуктах вивітрювання твердих порід.

clip_image007

Опідзолені чорноземи займають значні площі в північній частині лісостепової зони, поширені на Волинській, Подільській, Придніпровській, Середньоросійській височинах. Вони ззовні подібні до темно-сірих опідзолених ґрунтів, але мають потужніший верхній гумусовий горизонт, у них більший вміст гумусу — 3,5-5,5 %. Опідзолені чорноземи утворилися в процесі природного заростання степових просторів широколистими лісами. Вони мають добрі агрономічні властивості, є родючими.

Типові чорноземи утворилися під лучними степами та в умовах періодичного промивного режиму, що сприяло глибокому проникненню в них коріння і вологи. Тому їх гумусовий горизонт досягає глибини 120-150см, а весь ґрунтовий профіль однорідний: має темне забарвлення, інтенсивність якого з глибиною зменшується. Ці ґрунти мають зернисту структуру, містять у верхньому шарі від 3 до 6 % гумусу. Родючість їх також є високою. Типові чорноземи займають лівобережну частину Лісостеп).
  Звичайні чорноземи поширені в північній частині степової зони. Вони утворилися під різнотравними і типчаково-ковиловими степами за умов посушливого клімату, глибокого залягання ґрунтових вод. Потужність їх менша порівняно з типовими чорноземами і становить 60-80 см. Вміст гумусу у верхньому шарі змінюється від 4-5 до 6,5 %.

Південні чорноземи поширені в північній частині Причорноморської низовини. Степовому Криму. Ці ґрунти утворилися в умовах посушливого клімату, під розрідженими ковилово-типчаковими степами. Тому потужність гумусу в них менша порівняно із звичайними чорноземами. Темно-сіре забарвлення ґрунту спостерігається до глибини 30-50 см. А на глибині 90-120см залягає суцільний водонепроникний горизонт. Це погіршує агрономічні властивості цих фунтів. Вони містять від 3,5 до 5,0 % гумусу у верхньому шарі. Для вирощування сільськогосподарських культур на цих ґрунтах потрібне зрошення,

Чорноземи на продуктах вивітрювання твердих порід поширені на Донецькій височині, в Степовому Криму і передгір’ях Кримських пасом. Гумусовий горизонт їх має буруватий відтінок, в ґрунті наявний щебінь материнських порід. Родючість цих ґрунтів порівняно з іншими чорноземами є нижчою.

Ґрунти Степу

Степу характерний рівнинний рельєф, трав’яниста рослинність та перевага кількості вологи, яка випаровується, над кількістю опадів. Кількість опадів становить 350-450 мм. Коефіцієнт зволоження на півдні зони становить 0,8, на півночі — 1,3. Неоднорідність умов зволоження зумовила відмінності рослинного покриву. На півночі знаходяться найпродуктивніші різнотравно-типчаково-ковильні степи, вони змінюються типчаково-ковильними, на півдні переважають найбідніші полинно-типчакові асоціації. Відповідно до трав’яних асоціацій формуються різні ґрунти: під різнотравно-типчаково-ковильними степами — чорноземи звичайні; під типчаково-ковильними — чорноземи південні; під полинно-типчаковими — каштанові чорноземи. У південній частині часто бувають пилові бурі та суховії. Основними ґрунтоутворюючими породами є леси та лесовидні суглинки важко-суглинкового і глинистого механічного складу. У південній частині ґрунтоутворюючі лесовидні породи бувають засоленими, внаслідок чого утворюються чорноземи з неводостійкою і здатною до руйнування структурою.

На півдні Причорноморської низовини та в північній частині Степового Криму, де кліматичні умови посушливі, поширені темно-каштанові і каштанові ґрунти. Їх гумусовий горизонт має потужність 40-50 см. Вміст гумусу у верхньому горизонті становить 3,0-4,5 %.

У заплавах річок та зниженнях значні площі займають лучні і дернові ґрунти. Ці ґрунти утворилися під лучною рослинністю при неглибокому заляганні ґрунтових вод. Вміст гумусу у верхньому горизонті лучних ґрунтів становить 3-6 %, вони багаті на поживні речовини.

У зоні мішаних лісів, долинах річок, на межирічних зниженнях поширені болотні ґрунти. Вони утворилися в умовах надмірного зволоження при високому рівні ґрунтових вод. Серед них розрізняють болотні мінеральні, торфово-болотні, торфові ґрунти. Останні мають шар торфу глибше 50 см. Для сільськогосподарського використання цих ґрунтів треба застосовувати меліоративні заходи.

На невеликих ділянках серед каштанових ґрунтів, на терасах річок, прибережних територіях поширені солончаки. Вони не мають властивого ґрунтам поділу на горизонти. В Україні переважають содові та хлоридно-сульфатні солончаки.

Окремими плямами серед лучно-чорноземних, темно-каштанових та каштанових ґрунтів в лісостеповій і степовій зонах поширені солонці. Їх особливістю є щільний солонцюватий горизонт, що значно погіршує фізичні властивості цих ґрунтів.

У зниженнях — подах Причорномор’я, де є умови для періодичного промивання ґрунтів, утворились солоді. Вони мають погані фізичні властивості, невисоку родючість.

В Українських Карпатах характер ґрунтового покриву змінюється з висотою. На Закарпатській низовині залягають лучно-буроземні ґрунти. Вони утворились під лучною і деревною рослинністю на алювіальних відкладах. Вміст гумусу в їх верхньому шарі становить 3-5 %.

У Передкарпатті поширені буро-підзолисті поверхнево-оглеєні ґрунти, що мають невисоку природну родючість.

У південно-західних передгір’ях поширені буроземно-підзолисті ґрунти. Вони мають буруватий колір, оскільки містять сполуки заліза. Ґрунти утворились під широколистими лісами в умовах теплого і вологого клімату. У гірсько-лісовому поясі на висотах від 300 до 1450м переважають бурі лісові ґрунти. Вони сформувалися під широколистими і хвойними лісами на продуктах вивітрювання гірських порід. Гумусовий горизонт їх має потужність від 30 до 40 см. Ці ґрунти щебенюваті, містять 2,5-4,0 % гумусу, кислі, придатні для вирощування сільськогосподарських культур. На північно-західних схилах над бурими лісовими ґрунтами вузькою смугою поширені гірсько-підзолисті ґрунти. Вони мають невелику потужність, характеризуються значною щебенюватістю.

На плосковершинних схилах хребтів і вершинах поширені гірсько-лучні і гірсько-торфові ґрунти. Вони утворились під лучною рослинністю в умовах надмірного зволоження на пісковикових породах. Г’ірсько-торфові ґрунти мають незначний торфовий горизонт.

У Кримських горах, в їх північних передгір’ях сформувались чорноземи південні і дерново-карбонатні ґрунти. Гумусовий шар чорноземів невеликий, близько 25 см. Материнськими породами є лес і червоно-бурі глини. Вміст гумусу у верхньому горизонті 3,0-3,5 %. Дерново-карбонатні ґрунти малопотужні, щебенюваті. В нижньому поясі південного схилу Кримських гір до висоти 300 м поширені коричневі ґрунти. Вони утворились під розрідженими лісами і чагарниками, трав’янистою степовою рослинністю на продуктах вивітрювання карбонатних порід. Гумусовий горизонт мас сірувато-коричневий колір до глибини 25-33 см. Вміст гумусу у верхньому шарі становить 5-7 %. На крутих схилах ці ґрунти піддаються змиву водами атмосферних опадів. В цьому ж поясі поширені червоні ґрунти, що утворились під трав’янистою рослинністю. Вміст гумусу в їх верхньому шарі 3,0-3,5 %, вони щебенюваті. Ґрунти придатні для садів і виноградників.

Північні схили Головного пасма вкрито бурими лісовими ґрунтами. Вони утворились під широколистими лісами в умовах м’якого теплого клімату. У верхньому горизонті цих ґрунтів міститься 4-5 % гумусу. В цьому поясі під сосновими лісами утворились бурі опідзолені ґрунти, а вище — гірські чорноземні ґрунти. Вони утворились під гірською степовою рослинністю на щебенюватих продуктах вивітрювання вапнякових порід, їх гумусовий горизонт неглибокий, має темно-сірий колір. У гірських чорноземах міститься 4-7 % гумусу.

Ґрунти гірських областей України

Для ґрунтів гірських областей характерна висотна зональність. Типовими ґрунтами для Карпат та Кримських гір є буроземи, але зустрічаються і інші типи ґрунтів. Буроземи утворюються під лісовою рослинністю та гірськими луками в умовах посиленого сезонного промивного типу водного режиму та підвищеної відносної вологості повітря. Інтенсивність буроземного процесу залежить від ґрунтоутворюючої породи і типу лісів. Він сильніше проявляється у ґрунтах, які сформувались на безкарбонатних породах, ніж на карбонатних, а також під буком і грабом, ніж під хвойними. Глибина ґрунтового профілю — 20-90 см визначається глибиною залягання щільних порід. Диференціюється він на гумусовий, потужністю 15-25 см, і два перехідних горизонти.

Земельні ресурси — землі, що використовуються або можуть бути використані для сільського чи лісового господарства, містобудування та ін. Україна має багаті земельні ресурси. Площа її земельного фонду — 60,4 млн.га, з них сільськогосподарські угіддя становлять 70% площі всіх земель. Серед них орні землі займають в середньому 79% (один з найбільших показників у світі). Більша частина всіх сільськогосподарських угідь і 60 % орних земель припадає на чорноземні ґрунти.

Загальний рівень господарської освоєності території України високий. Але в різних природних зонах спостерігаються відмінності. В зоні мішаних лісів землеробська освоєність менша, ніж у лісостеповій та степовій зонах. Але в цій зоні знаходиться 25 % сіножатей і пасовищ, 40 % лісів України. Розораність земель у лісостеповій зоні — близько 70 %, а у степовій зоні — понад 80 %, тут найбільш поширене зрошення. В Українських Карпатах великі площі займають ліси, луки; ділянки з орними землями поширені в передгір’ях, міжгірних улоговинах і долинах річок. У Кримських горах висока лісистість, орні землі займають незначні території.

Між землекористувачами землі України розподіляються нерівномірно. Найбільші площі займають землі сільськогосподарського призначення. Значна частина припадає на населені пункти. В населених пунктах 80 % земель становлять присадибні ділянки. Землі лісогосподарського призначення становлять 11,6%.

Для раціонального використання земельних ресурсів треба запобігати несприятливим фізико-географічним процесам (ерозія, перезволоженість, засолення, посушливість, солонцюватість та ін.).

Україна має дуже великі площі чорноземів, які є найродючішими ґрунтами у світі. Але майже в усіх регіонах з року в рік в них зменшується частка гумусу — основної речовини, яка забезпечує плодючість ґрунту. Цей процес відбувається внаслідок екстенсивного ведення сільського господарства, при якому порушилося співвідношення площ ріллі, природних кормових угідь, лісових та водних ресурсів, в результаті чого відбувається інтенсивний розвиток ерозійних процесів, при якому гумус вимивається з верхнього шару ґрунту. Крім водної ерозії ґрунту має місце і вітрова. Внаслідок механічної обробки чорнозем, який зазвичай має зернисту структуру, перетворюється на пил, який виноситься з полів східними сухими вітрами. Великої шкоди завдала також надлишкова меліорація, яка сприяла закисленню та засоленню, а також підтопленню великих площ ґрунтів. Загальні втрати родючих ґрунтів щорічно складають мільйони тон. Крім того 3,7 млн га землі знаходиться в зоні дії аварії на Чорнобильській АЕС.

Добавить комментарий

Заполните поля или щелкните по значку, чтобы оставить свой комментарий:

Логотип WordPress.com

Для комментария используется ваша учётная запись WordPress.com. Выход / Изменить )

Фотография Twitter

Для комментария используется ваша учётная запись Twitter. Выход / Изменить )

Фотография Facebook

Для комментария используется ваша учётная запись Facebook. Выход / Изменить )

Google+ photo

Для комментария используется ваша учётная запись Google+. Выход / Изменить )

Connecting to %s