Характеристика Пенелопи

Пенело́па (грец.Penelope)—дружина Одіссея, дочка Ікарія і німфи Перібеї, мати Телемаха, який був ще немовлям, коли батько відправився походом на Трою.

Двадцять років чекала Пенелопа на Одіссея, не маючи від нього ніякої звістки. Багаті й родовиті юнаки переконували її в смерті чоловіка й вимагали, щоб вона одружилася з кимсь із них. Пенелопа пообіцяла, що назве ім’я свого обранця тоді, коли витче покривало на гробницю свекра. Удень вона ткала, а вночі розпускала все, що зробила за день. (Звідси вираження «робота П.» — нескінченна робота, яка не рухає вперед.) Одна служниця викрила хитрування господарки, і Пенелопа примусили закінчити роботу. Тоді вона сказала, що одружиться з тим, хто всіх переможе, стріляючи з Одіссеєвого лука. Але ніхто не зміг навіть натягнути тятиви цього лука. Тоді саме з’явився переодягнений Одіссей, про повернення якого на Ітаку ще ніхто не знав, крім Телемаху й вірного раба. Одіссей натягнув тятиву, потрапив у мету, а потім за допомогою сина й раба перебив усіх женихів Пенелопи ( серед них Амфінома).

За післягомерівськими переказами, син Одіссея і Кірки Телегони, випадково вбивши батька, одружився з Пенелопою. Кірка подарувала синові й невістці безсмертя й перенесла їх на острови блаженних (варіант: Одіссей відправив П. до батька в Спарту, де вона померла й була похована в місті Мантінея). За деякими більш пізніми міфічними версіями, Пенелопа не відзначалася особливою вірністю, під час відсутності Одіссея народила Пана.

Сюжет міфа про Пенелопи відбите в грецькому вазописі, на помпейських фресках і в європейському образотворчому мистецтві (Д. Вазарі, Я. Йордане, К. Блумарт, Ф. Лемуан і ін.). У переносному значенні П. — вірна дружина.

Поема Гомера “Одиссея” була створена в першій третині першого тисячоріччя до нашої ери в Іоніі (одній з областей прадавньої Греції). Основними сюжетними лініями поеми є: 10-тилетние мандрівки Одиссея й осадження будинку його дружини Пенелопы нареченими з наступним їх вбивством, що вернулися Одиссеєм. Таким чином, центрами двох рядів подій є два герої – Одиссей і його дружина Пенелопа.

Якщо із приводу Одиссея, його героїчних рис була написана безліч робіт, то розкриттю образа Пенелопи, його зв’язки з епічністю присвячене набагато менше досліджень. Тим часом образ Пенелопы посідає перше місце в створеною світовою літературою цілої галереї жіночих образів. У ньому укладена вистава стародавніх греків у жінці, про ідеальну жене. Проте, образ Пенелопи не менш эпичен, ніж Одиссея.

1. Образ Пенелопи

Пенелопа – цариця Ітаки, дружина Одиссея, одружилась по любові й зберігаючи-вірність своєму чоловікові на Ітакі протягом 20 років розлуки, що й не перестає вірить у його повернення, всупереч розповсюджуваним слухам у його загибелі. Ці основні риси Пенелопи зробили її образ ключовим у світовій літературі. Пенелопа, як і її чоловік, теж наділяється цілим рядом героїчних якостей: вона має розум, вірність, цнотливість, повагу до богів і звичаям предків, а також хитрістю й у відомій мер кровожерливістю, яка проявляється в хитро-розумному плані розправи з нареченими (пісня 21):

“Дочь светлоокая Зевса Афина вселила желанье в грудь Пенелопы, разумной супруги Лаэртова сына, лук женихам Одисеев и грозные стрелы принесши, вызвать к стрелянию в цель их и тем приготовит им гибель”

Визначальною властивістю характеру Пенелопы виступає розум. Говорячи про неї, Гомер характеризує її епітетами “многоумная”, “многоразумная”: “многоразумная старца Икария дочь, Пенелопа”,

“Вниз по степеням высоким поспешно сошла Пенелопа, /Старца Икария дочь многоумная…”, “вышла разумная здесь из покоев своих Пенелопа, /Светлым лицом с золотой Афродитой, с младой Артемидой / Сходная…”, “Но Пенелопа разумная, дело иное придумал, /Вышла к своим женихам многобуйным из женских покоев” Своєрідну її характеристику дає Одиссею Агамемнон в Аїді (пісня 11):

“Слишком доверчивым быть, Одиссей, берегися с женою; ей открывать простодушно всего, что ты знаешь, не должно; вверь ей одно, о себя сохрани осторожно другое. Но для тебя, Одиссей, вот жены не опасна погибель; Слишком разумна и слишком беззлобная твоя Пенелопа; Старца Икария дочь благонравная…”

Агамемнон протиставляє Пенелопі свою дружину Клітемнестру, що вбила його після повернення додому. У відмінність від неї, Пенелопа на таке нездатна, вона зберігає вірність Одиссею й любов до нього, хоча об жінки мають незвичайний розум. Замість цього вона віддає перевагу власній смерті.

“Нам ненадолго жизнь достается на свете; кто здесь и сам без любви, и в уступках любви не являет, тот ненавистен, пока на земля вон живет, и желают Зла ему люди; вот их поносим вон беспощадно и мертвый…”

Розум Пенелопи, що постійно підкреслюється навколишніми її людьми, проявляється й у її речах. Пенелопа має й шляхетність душі, поняттями честі й гідності, доброти й гостинності. Ось як вона зустрічає незнайомого мандрівника:

“Странник, к сим порам одно сожаленье к тебя я имела, — Будешь отныне у нас ты дорогим и почтен несказанно”.

Щедрість її вражає навіть наречених, а для своїх вона не скупиться ні в чому.

“Если твое предсказанье, гость чужеземный, свершится, будешь вот нас угощен ты как друг и дарами осыпан столь изобильно, что счастью такому все будут смотрит”

“Иначе, странник, поверишь ли ты, чтоб хоть имело вот прочих Жен я возвышенным духом и светлым умом отличалась, Если я грязным тебя и нечисто одетым за стол наш Сесть допущу?”

Вона також не гребує праці: вишиває полотно до передбачуваного весілля, намагаючись відтягнути її наближення (тканина Пенелопи), сама доглядає за старцем.

“Днем, сокрушаясь и сетуя, душу свою подкрепляю Я рукодельем, хозяйством, присмотром за делом служанок…”

Образ Пенелопи невіддільний от скорботи.

“ …царица С плачем тогда обратила к певцу вдохновенному слово: “Фемий, ты знаешь так много вторых, восхищающих душу Песней, сложенных певцами во славу богов и героев; Спой же из их, пред собранием сидя, одну; и в молчанье Гости ей будут внимать за вином; но прерви начатую Песню печальную; сердце у грудь замирает, когда я Слышу ее: мнет из всех жесточайшее горе достало; Мужа такого лишась, я всечасно скорблю в погибшем…”

“Ночью же, когда все утихнет и все вкруг меня, погрузивши Сладостно в сон отдыхают беспечно, одна я, тревогой Мучаясь, в бессонице тяжкой сижу на постели и плача […] Так, сокрушенная, плача и я, и не знаю, что выбрать…” “Ныне же в печали я вяну; враждует злой демон со мной”;

“Так по щекам Пенелопы прекрасным струею лились слезы печали в мылом, пред ею сидевшем, супруге” ;

“Время, однако, наверх мнет уйти, чтоб лежат одиноко Там на постели, печалью перестланной, горьким потоком Слез обливаемой с самых тех пор, как супруг мой отсюда Морем пошел к роковым, к несказанным стенам Илиона” ; “…Супруга же его, вот тревоги проснувшись, Села бессонная у горьких слезах на постели…”; “…и, доставши Лук, на колена свои положила его Пенелопа; Сев с им и вынув его из чехла, зарыдала, и долго, Долго рыдала она…”

Любов і вірність – от визначальні мотиви її дій. Як вона зізнається:

“Мнет же не по сердцу никто: ни просящий защиты, ни странник, Ниже глашатай, служитель народа; один есть желанный Мной – Одиссей, лишь его неотступное требует сердце”

Без Одиссея ж Пенелопа не мислить себе, її краса мерхне, ока минають сльозами, смерть видасться близькою.

“… мою красоту я утратила волей бессмертных С самых тех пор, как пошли в кораблях чернобоких ахейцы В Трою, и с ими пошел мой супруг, Одиссей богоравный. Если бы вон жизни моей покровителем был, возвратяся В дом, несказанно была бы я тогда и знаменитая и прекрасная; Ныне же в печали я вяну; враждует злой демон со мной”

2. Своєрідність образа Пенелопи

А. Нейхардт відзначає, що “Кожний з героїв Гомера є втіленням якої-небудь певної типової риси – так Ахілл і Гектор персоніфікують військову доблесть і шляхетність духу, Одиссей – досвідченість і спритність, Пенелопа й Андромаха виявляють собою вищий ідеал жіночої шляхетності й відданості. Але ці типові риси, додані поетом його ідеальним героям, не заважає їм у ряді випадків бути живими людьми із властивими живим людям недодостатками – несправедливістю, користолюбством, підступництвом і жорстокістю”

Відповідно до цього принципу образ Пенелопи, виражаючи ідеальну виставу розумної дружини, що чекає й, наділяється й певними негативними якостями – пречекає всього підступництвом і деякою холодністю почуттів. Одиссей у пісні 23 дорікає її:

“Ты, непонятная! Боги, владыки Олимпа, не женским Нежноуступчивым сердцем, но жестким тебя одарили; В свете жены не найдется, способной с такой нелаской, Так недоверчиво встретить супруга, который, по многих Бедствиях, к неи через двадцать отсутствия лет возвратился”

Пенелопа схильна до хитрості:

“…прибегнуть к обмана Я попыталась однажды; и демон меня надоумил Состояние пребольшое поставит в покоях моих; начала я Темно-широкую ткань и, собрав женихов, им сказала: “Юноши, ныне мои женихи – поелику на свете Нет Одиссея, — отложим наш недостаток к поры тот, как будет Кончен мой труд, чтоб начатая ткань не пропала мнет даром; Старцу Лаэрту покров гробовой приготовит хочу я Преждет, чем будет вон в руки навек усыпляющей смерти Парками отдан, дабы не посмели ахейские жены Мнет попрекнуть, что богатый столь муж погребен без покрова”. Так я сказала; они покорили мнет мужеским сердцем. Целый я день за тканьем проводила; а ночью, зажегши Факел, самая все, натканное днем, распускала. Три года Длилася хитрость удачно, и я убеждать их умела…”

Далі вона легко погоджується на вбивство, шляхом же хитрості, наречених, пропонуючи їм “выбрать границ вами, на недостаток согласясь ненавистный, супруга”, ибо якобы “готовая быть я ценою победы” умовою же перемоги ставлячи недосяжне:

“Тот, кто согнет, навязав тетиву, Одиссеев могучий Лук, чья стрела пролетит через все (их не тронув) двенадцать Колец, я с тем удалюся из этого милого дома”

Із приводу її ткацтва цікаву інтерпретацію дає Б. Парамонов (ведучий радіо «Волі» у Нью-Йорку):

"Меня занимает символика распускаемого ночью ковра, — пишет вон, — не есть ли это нечто неестественное, против природы (женской) идущее: нечто, обращаемое вспять? Не есть ли инцест матери с сыном — обращенное вспять материнство?"

Однак скоріше "елементарний образ" тканини, що розпускається, — не руйнування, а здатність почати з нуля. Пенелопа тче не просто килим, а саван для свекра. Це підсилює мотив ритуального впорядкування темних, згубних сил. Пенелопа заклинає, утихомирює хаос не стільки ради батька чоловіка, скільки заради самого чоловіка (саван — відмовка осаджуючим нареченим). Тут не материнська, а специфічно жіноча культурна робота: ткацтво у всіх народів було символом творення порядку, культури — на противагу хаосу, інобуттю, загибелі. Але Одиссей не вертається — магія не спрацьовує, виткане втрачає щодня магічну силу ( по повір’ях про "повсякденні", тобто спрацьованих за один день магічних речах). Треба все починати спочатку. Пенелопа готова закреслять минулі зусилля, щоб усе почати ще й ще раз, невтомний, не втрачаючи віри й надії. Такий принцип човника, що снує туди-сюди в ткацькому стане. Не от чи цієї першооснови ткацтва й зародився образ, що розпускається й знову відновлюваної тканини? Саме ткацтво в певному контексті символізує підлоговий акт; Пенелопа, щоночі розпускаючи нити, звільняє свою сексуальну енергію для єдино можливого для неї акту — з Одиссеем. Гомер дає зовсім небагато конкретних характеристик Пенелопи, але разом з ідеально-піднесеними епітетами типу “светлоокая”, “многоразумная” они удивительно оживляют ее. Например, мы узнаем, что в нее “мягкоодутлая рука” , “нежная красота” зів’яла від сліз, що підкреслює її жіночність, м’якість, що протистоїть твердості характеру відносно наречених. Не слід забувати й той факт, що Пенелопа не тільки зберігає вірність чоловікові, але й самовіддано опікує скарби Одиссея. А скарбу – це й умова розвитку Ітаки, і царська власність. Цей меркантильний момент підкреслюється в поемі неодноразово. Пенелопа дорікає наречених, що вони розоряють її будинок бенкетами: “…дом наш Вы разоряете, в нем на пиры истребляя богатство Мужа, давно разлученного с милой отчизною…”

Скарби Одиссея – ось мотив домагань наречених руки Пенелопи. Скарби й влада ( тобто титул пануючий). Тому краса Пенелопи або ж її відсутність не мають тут ніякого значення, і Гомер не акцентує на неї. Наречених приваблює її статус, її положення саме дружини Одиссея, їх пануючи. Епічність характеру Пенелопи виявляється в її відданості своєму чоловікові — національному героєві Ітаки. Пенелопа практично не думає про себе, вона позбавлена егоїстичних рис, не опікується зовнішностю, не намагається налагодить своє життя. Усі її помисли спрямовані на очікування й скорбота про Одиссее, на повне підпорядкування свого життя споконвічному боргу подружжя – нехай би з моменту клятви пройшло цілих двадцять років. Ніщо не має сил послабить або загасить цю любов і борг – ні роки, ні слухи в загибелі Одиссея, ні домагання наречених, ні егоїстичні міркування. Пенелопа – втілення вірності, ідеальної сталості почуттів, стійкості проти будь-яких спокус. Вона – ідеал дружини, “божество границ женами”, у такій якості минулий через усю світову літературу.

Висновок

Зображення епічних образів, як ми переконалися, вимагає певних художніх засобів. Звичайно це один-два повторювані епітети, які характеризують визначальну сторону людини: в Одиссея – "богоравный”, “хитроумный” для Пенелопи Гомер вибрав епітети — “многоумная”, “многоразумная”, “разумная” Розум і скорбота по Одиссею – от визначальні її характер риси. Усе інше – хитрість, підступництво – суть похідні от їх. Не вболівай вона по Одиссею, не пустилася б на хитрості з нареченими; не май розум – не змогла б уникнути їхніх пасток і вберегти себе от ненависного шлюбу. Гомер не підкреслює красу Пенелопи – напроти, згадує в тому, що вона зів’янула от пролитих сліз, однак, на його думку, на першому плані коштує не її краса, не вона визначає її своєрідність, а вірність і твердість. Пенелопа втілює ідеал саме очікування й відданості. Вона не робить ніяких подвигів, не займається державною політикою під час відсутності свого чоловіка, не блищить іншими гідностями – вона просто ідеальна дружина. Пенелопа не веде лік невдачам, усі 20 років готова вважати кожний новий день за найперший. У цьому її жіноча велич. Пенелопа — язичеська свята, може бути, перший образ, що передбачив християнських дружин. Символ подружньої вірності. Образ Пенелопи контрастує з образом невірної дружини Агамемнона Клітемнестри, що вбиває чоловіка після його повернення. На закінчення треба сказати, що до образа Пенелопи неодноразово зверталися різні письменники, присвячуючи їй свої вірші, пісні, черпаючи в її образі віру в жінку і її сталість. Гомерівська Пенелопа надихнула на створення цілої серії інших жіночих образів, не менш цільних. Цілісність – одне з неодмінних якостей епічного героя. Так, Овідій писав:

"Если бы храбрый Улисс не столько страдал, Пенелопа, / Женское счастье познал, знаменитой пол не мог бы", "Стала бы ровнею ты Пенелопе, стыдливым обманом /Остановить пожелай грубый напор женихов", "Видишь, такую хвалу Пенелопе верность снискала, /Что уже много веков имя не меркнет ее"

У ряді пізніших джерел долі Пенелопи, Телемаху й Телегонів викладаються в різних варіантах: на острові Эя Пенелопа стає дружиною Телегонів і матір’ю Італа, Телемах — чоловіком Кирки й батьком Латинь і Авсона. Також відома версія, згідно з якою Пенелопа змінює Одиссею з Гермесом і стає матір’ю Пана (варіант: Пан — син усіх наречених Пенелопи);, що повернувся з мандрівок Одиссей вигнав невірну Пенелопу, і вона вийшла в Спарту (варіант: у Мантинею). Ця версія, що принципово відрізняється от епічної традиції, не одержала широкого поширення й образ Пенелопи став загальним для позначення вірної дружини.

image

Добавить комментарий

Заполните поля или щелкните по значку, чтобы оставить свой комментарий:

Логотип WordPress.com

Для комментария используется ваша учётная запись WordPress.com. Выход / Изменить )

Фотография Twitter

Для комментария используется ваша учётная запись Twitter. Выход / Изменить )

Фотография Facebook

Для комментария используется ваша учётная запись Facebook. Выход / Изменить )

Google+ photo

Для комментария используется ваша учётная запись Google+. Выход / Изменить )

Connecting to %s