ГЕОГРАФІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ

clip_image003


Наша мета в основних рисах вивчити еволюцію географічних уявлень і наукових географічних знань про територію України упродовж певних етапів: стародавнього (міфологічного, античного), середньовічного й епохи Відродження, Нового часу, Новітнього часу й сучасності.

Знання про природні умови й природні ресурси України здобувалися кропіткою працею багатьох поколінь географів та інших дослідників природи України. Географічні знання накопичувалися поступово: наступні покоління доповнювали й поглиблювали їх. То ж спробуємо зрозуміти, як уявляли дослідники природу України на кожному історичному етапі; які проблеми їх цікавили.

Перші географічні відомості про Україну належать стародавнім грекам. Так, Геродот (бл. 484 – бл. 425 pp. до н. е.) вважав, що Ойкумена оточена незаселеним суходолом і поділяється на три широтних пояси: північний, помірний, південний. Він описав природні умови півдня України і життя скіфів, які заселяли цю територію. Природні умови Скіфії і скіфів описував також Гіппократ (460-370 pp. до н. е.). Описи півдня України наводять у своїх працях видатні античні географи Страбон (66 р. до н. е. – 20 р. н. е.), Птолемей (90 – бл. 160 pp.), римський натураліст Пліній Старший (23-79 pp.). Україна згадується в описах візантійських та арабських мандрівників у X ст.

Саме з творів античних вчених дійшли до нас перші письмові відомості про територію України, які є джерелами не тільки географічних але й історичних знань. Так, перші письмові географічні відомості містяться у книзі «Мельпомена» – в одній із 9-ти книг «Історія» давньогрецького вченого, «батька історії» Геродота (484-425 рр. до н.е.). У ній указуються тодішні назви річок і місцевостей.

Геродот — про землі на півдні сучасної України.Геродот багато мандрував. Зокрема, він здійснив подорожі по узбережжю Понту Євксинського (див. рис. 12 — карту Причорномор’я за Геродотом), досягнувши гирла Істра (тоді – Дунаю). Звідси Геродот подається в захоплюючу подорож у долини Дніпра й Дону. У його працях знайшли відображення спостереження природи окремих місцевостей. У Скіфії (тоді – країни на північних берегах Чорного моря) найбільше вразили Геродота численні ріки, тому він їх описав особливо детально, мальовничо й цікаво: «Борисфен (тоді – Дніпро) — найбільша з річок Скіфії після Істру. Він має найкращі й найпридатніші для худоби пасовиська, він же має щонайбільше доброї риби. Вода з нього найприємніша для пиття; він пливе чистий між іншими каламутними. Над його берегами найкращі посіви; в місцях, де не сіяно, родить висока трава. У його гирлі нагромаджується сама по собі величезна кількість солі».

У І-му столітті нашої ери землі на півдні України потрапили під владу величезної Римсь-кої імперії. Для управління цією імперією полко-водцям і сенаторам потрібні були географічні знання. Для цих потреб давньоримські вчені Страбон, Пліній Старший, Клавдій Птолемей створювали багатотомні описи – своєрідні енци-клопедії стародавнього світу.

На їх сторінках знайшлося скромне місце й для опису «Сарматії» (так тоді називали землі сучасної України). Відомості для описів бралися з різних, не завжди достовірних джерел (від легі-онерів, купців тощо).

Карта Птоломея була першоосновою для ство-рення середньовічних карт (у т.ч. й України).

Античні географи свідчать, що територія України в ІІІ—ІІ тис. до н. е. була заселена племенами, які займалися рільництвом, ремісництвом, скотарством, мисливством і мали товарні відносини з сусідніми племенами, Середземномор’ям, Кавказом. У VII—V ст. до н. е. на Чорноморському узбережжі було засновано грецькі міста-колонії (нинішні Керч, Феодосія, Очаків). Саме стародавнім грекам належать перші географічні згадки про Україну. Так, давньогрецький історик Геродот (484—425 рр. до н. е.) у праці «Скіфія» згадав про такі річки України, як Істр (Дунай), Борисфен (Дніпро), Гіпаніс (Південний Буг), зробив опис української Наддніпрянщини. Давньогрецький мандрівник, лікар і засновник медичної географії Гіппократ (460—377 рр. до н. е.) описав свої враження від подорожі південною частиною нинішньої території України в праці «Про повітря, воду і місцевість». У праці «Географія» давньогрецький географ та історик Страбон (64 р. до н. е. — 23 р. н. е.) наводить цікаві історико-географічні матеріали про розселення племен Північного і Східного Причорномор’я, їхній побут, господарство, культуру.

Зображення території України можна знайти на багатьох стародавніх картах (схема 8).

Схема 8

clip_image005

Важливі відомості географічного змісту містяться в літописах Київської Русі, зокрема «Повісті минулих літ». Тут називаються географічні об’єкти України, описуються природні явища.

У Київському літопису 1187 р. вперше згадується і назва Україна на означення Переяславської, Київської і Чернігівської земель.

Цінні й цікаві матеріали з історичної географії знайдено в Літопису Руському (Іпатіївському), що складається з «Повісті минулих літ», «Київського літопису» і «Галицько-Волинського літопису».

Твори арабських картографів і астрономів Ібн Якуба, Аль Масуді мають важливі дані про територію України.

Перші карти української території були видані в Європі у 1482 р. разом з «Географією» Клавдія Птолемея і перевидавались багато разів.

Французький військовий інженер і картограф Г. Л. де Боплан (1600—1673 рр.) видав книжку «Опис України», склав кілька оригінальних карт України й характеристику Києва, описав запорожців.

У ній зазначалось, що Україна займає територію «від меж Московії до Трансільванії». Там же містилися карти України, виготовлені на основі топографічних знімань. Карти Г. Л. де Боплана були досить докладними, тому перевидавалися в XVII ст. і в першій половині XVIII ст.

У дальшому розвідуванні природних умов і ресурсів України мали значення відкриття Г. Капустіним родовищ кам’яного вугілля в Донбасі (1721 p.), вивчення родовищ залізних руд в долині р. Саксагані академіком Академії наук і мистецтв у Петербурзі В. Зуєвим (1781-1782 pp.) і опис природних умов, населення і господарства Лівобережної України і Причорномор’я. В 1793-1794 pp. Україну досліджували експедиції академіків П. Палласа та І. Гюльденштедта, які вивчали ґрунти, рослинність, тваринний світ.

Для пізнання природних умов і ресурсів України велике значення мали відкриття Г. Капустіним родовищ кам’яного вугілля в Донбасі (1721 р.), вивчення родовищ залізних руд у долині р. Саксагані академіком Петербурзької академії наук і мистецтв В. Зуєвим (1781—1782 рр.) і його ж опис природних умов, населення та господарства Лівобережної України і Причорномор’я. У 1793—1794 рр. експедиції академіків П. Палласа та І. Гюльденштедта вивчали ґрунти, рослинність і тваринний світ України.

Значний внесок у вивчення географії країни зробили вчені Київського, Львівського, Одеського, Харківського університетів. У 1873 р. у Києві був створений Південно-західний відділ Російського географічного товариства, одним із засновників і керівником якого був видатний географ і етнограф П. Чубинський (відомий як автор тексту національного гімну «Ще не вмерла України…»). Результати досліджень його експедицій були видані під назвою «Роботи етнографо-статистичної експедиції в Західно-Російський край» (1872—1878 рр.).

Велике значення для розвитку географії України мало створення в університетах кафедр географії (з 30-х років ХІХ ст.). Кафедру фізичної географії відкрив у Харківському університеті професор А. Краснов (1889 р.).

У 1918 р. в Києві було засновано Академію наук України, вчені якої досліджували природні умови і ресурси, господарство і населення нашої держави. Засновником і першим президентом Академії наук України був академік В. Вернадський (1863-1945), який розвинув вчення про біосферу, про роль живої речовини в житті Землі; його праці відіграли важливу роль у розвитку геохімії, охорони природи, ландшафтознавства, палеогеографії. Він очолював комісію з вивчення природних багатств України. Одним із засновників Академії наук України був також географ і геолог П. Тутковський – професор Київського університету. Він розробив першу схему природно-географічного районування України, видав підручник «Загальне землезнавство». До основних елементів кожного з виділених ним на території України краєвидів П. Тутковський включав також сільське господарство, побут.

У 1960—1990-ті роки в Україні були виконані великі за обсягом і значні за результатами дослідження її географічної будови, підземних вод, корисних копалин, клімату, поверхневих вод, Чорного та Азовського морів, ґрунтового покриву, заповідних територій, рекреаційних ресурсів, складено відповідні карти. Досягненнями українських географів є створення «Атласу природних умов і природних ресурсів» (1978 р.), багатотомної серії «Природа України» (1984—1987 рр.), книжок серій «Геологія і корисні копалини», «Клімат», «Моря і внутрішні води», «Ґрунти», «Рослинність», «Тваринний світ», «Ландшафти і фізико-географічне районування». Найповніші географічні дані про нашу державу наводяться у тритомній «Географічній енциклопедії України» (1989—1993 рр.). Створена електронна версія Національного атласу України, електронні підручники тощо.

Дослідники України

clip_image006
Вернадський Володимир Іванович (1863—1945)

Видатний учений, мислитель, громадський діяч. З 1898 р. — професор мінералогії та кристалографії Московського університету. У 1912 р. Вернадський стає академіком Петербурзької академії наук. У 1917—1921 рр. учений живе і працює в Україні: складає детальний проект організації Академії наук України, стає першим її президентом і засновником першої наукової бібліотеки в Україні. Серед великої кількості закладів, що їхнім організатором був Вернадський,— Комісія з вивчення продуктивних сил Росії, Комітет з метеоритів, Радієвий інститут тощо.

Вернадський — автор численних наукових праць, що мають велике практичне значення. Серед найбільш відомих праць: «Основи кристалографії», «Історія мінералів земної кори», «Нариси геохімії», «Проблеми біогеохімії» та інші. Вернадський — основоположник комплексу сучасних наук про Землю — геохімії, біогеохімії, радіогеології, гідрогеології. Ідеї вченого відіграли вирішальну роль у становленні сучасної наукової картини світу. Центральне місце у природничих і філософських інтересах ученого посіла розробка цілісного вчення про біосферу та її еволюцію до ноосфери.

clip_image007
Докучаєв Василь Васильович (1846—1903)

Учений, дослідник природи, ґрунтознавець, географ. У 1882—1895 рр. очолював найбільші комплексні експедиції з вивчення ґрунтів, рослинності, клімату та сільського господарства, автор першої у світі наукової класифікації ґрунтів, що будувалася на генетичному принципі. У 1888 р. здійснював дослідження ґрунтів, рослинності та геологічних умов Полтавської губернії. Матеріали дослідження мали велике практичне значення для розробки ряду питань сільськогосподарського ґрунтознавства, геоморфології та фізичної географії. Під керівництвом Докучаєва було складено карту ґрунтів Полтавської губернії. У 1891—1895 рр. учений організував губернський Природничоісторичний музей у Полтаві, реорганізував Новоолександрійський інститут сільського господарства і лісівництва.

Під час посухи 1891 р. Докучаєв доклав багато зусиль до боротьби з цим стихійним лихом.

Учений заклав основи комплексного вивчення біосфери, відкрив закони географії ґрунтів, що стало підґрунтям нової науки — ґрунтознавства. Ідеї Докучаєва про зональність природи стали основою для розвитку вчення про ландшафти й географічні зони.

clip_image008
Чубинський Павло Платонович (1839—1884)

Етнограф, краєзнавець. У 1862 р. був засланий під нагляд поліції з Києва до Архангельської губернії за «українофільство». У 1863—1869 рр. був секретарем Архангельського губернського статистичного комітету. У 1867 р. за дорученням Імператорського російського географічного товариства здійснив наукову подорож північними районами європейської частини Росії. Результатом цієї подорожі стали економікостатистичні праці, що містили значний етнографічний матеріал.

Після повернення до Києва Чубинський у 1869—1870 рр. очолював експедицію до північнозахідного краю, після чого видав фундаментальні «Праці етнографічностатистичної експедиції до західноруського краю» у 7 томах. Праці вченого містили неоціненний матеріал з фольклору, звичаїв, мовної культури українського народу.

З 1873 р. Чубинський був секретарем, а згодом віце-головою створеного за його ініціативою південнозахідного відділу Імператорського російського географічного товариства. За видатні заслуги вченого було нагороджено золотою (1873) і срібними (1868, 1870) медалями Імператорського російського географічного товариства.

П. П. Чубинський був поборником національного відродження України, автором українського національного гімну «Ще не вмерла України…».

clip_image009
Рудницький Степан Львович (1877—1937)

Академік Академії наук України, географ широкого профілю, дослідник-геоморфолог. Обіймав посаду приватдоцента у Львівському університеті, де читав лекції із загальної географії та активно розробляв основи географії України в її етнічних межах; викладав у вищих навчальних закладах Відня, Праги. У 1914— 1925 рр. учений працював над створенням географічних основ державної незалежності української нації, заклав підвалини політичної географії України. 1926—1933 рр. Рудницький жив і працював у Харкові. Тут він організував і очолив Український науково-дослідний інститут географії та картографії. У цей період учений також очолював експедиційні роботи в Придніпров’ї та Донбасі, брав участь у виданні першої української енциклопедії, розпочав підготовку фундаментальної праці «Система географічних знань».

Учений вивчав питання регіональної геоморфології, геополітики, визначення основних напрямів і оптимальної структури географічних досліджень.

Рудницькому належить понад 70 наукових праць, серед яких «Огляд політичної географії України», «Україна: політика і географія», «Територія і населення України», «Природні області України». Учений брав активну участь у підготовці шкільної літератури з географії, розробляв географічні карти.

clip_image010
Воблій Костянтин Григорович (1876—1947)

Статистик, відомий дослідник з питань економічної географії України, дійсний член і віцепрезидент Академії наук України. У 1906 р. Воблій розпочав науково-педагогічну діяльність: був приват-доцентом, згодом професором Київського університету і Комерційного інституту. У 1933—1947 рр. очолював Інститут економіки, тривалий час був завідувачем кафедри економічної географії Київського університету.

Учений вивчав питання економічного районування, розміщення продуктивних сил, комплексного розвитку економіки районів України, демографії, історії народного господарства. Воблій активно популяризував географію України за її межами. Численні наукові праці вченого містять значний фактичний матеріал щодо господарства і населення України.

Поряд з науково-дослідницькою діяльністю вчений відзначився як талановитий педагог, що приділяв увагу підготовці молодих спеціалістів. У 1922 р. Воблій склав один із перших підручників з економічної географії України.

clip_image011
Дмитрієв Микола Ізмаїлович (1886—1957)

Видатний фізико-географ, геоморфолог. Тривалий час (понад 40 років) працював у Харківському університеті. У 1943—1957 рр. одночасно із завідуванням кафедрою регіональної фізичної географії Харківського університету вів дослідження в Українському науководослідному інституті географії і картографії. Дмитрієв був визнаним спеціалістом з географії рельєфу України, геоморфологічного районування, географії антропогену, лесових відкладів. Учений узагальнив геоморфологічну будову території України.
clip_image012
Реман Антоній (1840—1917)

Визнаний науковець з проблем геоботаніки та фізичної географії, засновник львівської школи географів. Очолював наукові геоботанічні експедиції у Карпати, Молдавію, на Поділля, Кавказ, Південну Америку (1865— 1882 рр.). У 1882 р. став завідувачем кафедри географії Львівського університету, якою керував упродовж 28 років. Антоній Реман був ініціатором утворення при цій кафедрі Географічного інституту (1911).

clip_image013
Воєйков Олександр Іванович (1842—1916)

Метеоролог, основоположник російської кліматології. У 1866 р. став членом Імператорського російського географічного товариства, із яким була пов’язана його подальша наукова та громадська діяльність. У 1872 р. Воєйков досліджував територію Буковини, Румунії, Галичини, Угорщини. У 1873—1876 рр. здійснив великі подорожі до Америки, Індії, Китаю, Японії, був на Цейлоні та Яві. Згодом дослідник вивчав інші райони, зокрема Південний Урал і Крим. Результати спостережень і дослідів стали неоціненним матеріалом для численних наукових статей і нарисів.

У 1884 р. Воєйков став приват-доцентом кафедри фізичної географії Санкт-Петербурзького університету. У 1884 р. була видана капітальна праця «Клімати земної кулі, зокрема Росії», у якій учений дав не тільки блискучі описи системи кліматів, але й уперше поставив завдання виявити сутність метеорологічних явищ і структури кліматичних процесів. Ця праця містить перше фундаментальне дослідження циркуляції атмосфери. Воєйков також першим розпочав детальне вивчення кліматичних змін у геологічному розрізі, поклавши початок розвитку нової науки — палеокліматології.

До наукової спадщини вченого (1700 назв) увійшли такі праці, як «Клімат Полісся», «Клімат східного узбережжя Чорного моря», «Метеорологія для середніх навчальних закладів» та інші.

clip_image014
Геринович Володимир Олександрович (1883—1949)

Автор праць з теорії та методики географічної науки, фізичної та економічної географії України та її регіонів. Завідував кафедрами в Московському геологорозвідувальному і Львівському торгово-економічному інститутах, здійснював науководослідницьку роботу в Українському науково-дослідному інституті географії та картографії (Харків).

clip_image015
Діброва Олексій Тимофійович (1904—1974)

Автор праць з географії України. Працював у вищих навчальних закладах Харкова, Києва, Ленінграда. У 1944—1956 рр. завідував кафедрою економічної географії Київського педагогічного інституту, а в період з 1959 до 1974 р.— кафедрою економічної географії Київського університету. Автор підручників з географії України для середніх шкіл і вищих навчальних закладів.

clip_image016
Тутковський Павло Аполлонович (1858—1930)

Геолог, дійсний член Академії наук України. У 1884—1895 рр. був хранителем мінералогічного та геологічного кабінетів Київського університету, а згодом викладачем, інспектором і директором народних училищ в Україні. З 1914 р.— професор Київського університету. Наукові праці Тутковського присвячені мінералогії, петрографії, геології та палеонтології. Особливо значний внесок був зроблений ученим у вивчення четвертинної геології, геоморфології. Тутковський є одним з авторів теорії еолового походження лесу. У 1895 р. він запропонував проект артезіанського водопостачання Києва, який пізніше був реалізований.

Діяльність ученого мала велике значення для розвитку геології та інших наук в Україні.

clip_image017
Кубійович Володимир Михайлович (1900—1985)

Видатний географ, демограф і картограф, головний редактор 10‑томної «Енциклопедії українознавства», випущеної у світ Науковим товариством ім. Шевченка (Молоде життя. Париж; Нью-Йорк, 1955—1984). У 1928—1939 рр. був доцентом Краківського університету, у 1940 р. став професором Українського Вільного Університету в Празі. З 1952 р. очолював Наукове товариство ім. Шевченка в Європі. В. М. Кубійович досліджував життя населення й особливості розвитку господарства Карпат, територію та населення українських земель.

Добавить комментарий

Заполните поля или щелкните по значку, чтобы оставить свой комментарий:

Логотип WordPress.com

Для комментария используется ваша учётная запись WordPress.com. Выход / Изменить )

Фотография Twitter

Для комментария используется ваша учётная запись Twitter. Выход / Изменить )

Фотография Facebook

Для комментария используется ваша учётная запись Facebook. Выход / Изменить )

Google+ photo

Для комментария используется ваша учётная запись Google+. Выход / Изменить )

Connecting to %s