Євразія

1. ЄВРАЗІЯ

Євразія — найбільший материк Землі, що складається з двох частин світу — Європи і Азії.

Разом з островами Європа займає площу близько 53,4 млн. км2, з них на острови припадає близько 2,75 млн. км2. Крайні материкові точки Європи: на півночі — мис Челюскін, 77°43′ пн. ш., на півдні — мис Піай, 1°16" пн. ш., на заході — мис Долі, 9°34′ зх. д., на сході — мис Дежнєва, 169°40′ зх. д. Ряд островів на південному сході Євразії розташований у Південній півкулі.

Європу омивають океани: на заході — Атлантичний, на півночі — Північний Льодовитий, на півдні — Індійський, на сході — Тихий, і їхні окраїнні моря. На південному сході австрало-азіатські моря відокремлюють Європу від Австралії, на північному сході — Берингова протока від Північної Америки, на південному заході — Гібралтарська протока, Середземне і Червоне моря від Африки, з якою Європа з’єднується Суецьким перешийком. Безперервність масиву суші, сучасна тектонічна консолідованість материка, єдність багатьох кліматичних процесів, значна спільність розвитку органічного світу, прояву природничоісторичної єдності, а також необхідність обліку значення територіальної цілісності для оцінки соціально-історичних явищ викликали потребу в назві, що поєднує весь материк. Найзручнішим виявилося введене Е. Зюссом у 1883р. у геологію і географію поняття "Євразія".

2. ГЕОЛОГІЧНА БУДОВА.

Як і Північна Америка, Євразія  мільйони років тому була частиною прадавнього материка Лавразії. З-поміж інших континентів земної кулі вона вирізняється  надзвичайно складною будовою земної кори. Це – результат тривалої і складної геологічної історії її розвитку.

Гігантська за своїми розмірами Євразія займає не тільки всю Євразійську літосферну плиту, а й частину іншої – Індо-Австралійської. Уздовж лінії їх зіткнення земна кора зім’ята у складки – там утворився Альпійсько-Гімалайський складчастий пояс. Тому гори, що виникли в цьому поясі, розташовуються не на окраїнах уздовж узбережжя, як на інших материках, а у внутрішніх і південних частинах Євразії. Уздовж східного узбережжя материка простягнувся інший складчастий пояс – Тихоокеанський, що виник на стику з Тихоокеанською літосферною плитою.

Складчасті пояси є сейсмічними зонами, де відбуваються інтенсивні рухи земної кори, землетруси і виверження вулканів. Найбільшими діючими вулканами в Європі в межах Середземноморського сейсмічного поясу є Гекла, Етна і Везувій. Діючі вулкани Азії – Ключевська Сопка, Фудзіяма, Кракатау та інші – входять до Тихоокеанського сейсмічного поясу.

Різні за віком складчасті області з’єднують давні (Східноєвропейську, Сибірську та ін.) і молоді (Західносибірську, Туранську) платформи, що лежать в основі Євразії. Платформи є відносно стійкими ділянками земної кори, проте й вони зазнають повільних вертикальних рухів.

У північній частині Євразії, як і в Північній Америці, мали місце давні зледеніння. Із Скандинавського півострова, де знаходився найбільший центр зледеніння, льодовик насувався на південь. Його язики досягали навіть території України. Льодовик розтанув усього 14 тис. років тому.

Різноманітність природи Євразії пов’язана не тільки з особливостями географічного положення материка, його гігантськими розмірами, але й з надзвичайно складною будовою земної кори й рельєфу материка.

Євразія складається з кількох древніх платформ, сполучених різновіковими складчастими поясами. Образно кажучи Євразія складається з кількох континентів, спаяних в одне ціле.

Головне древнє докембрійське ядро Євразії – Європейська платформа з рівнинним рельєфом невеликої абсолютної висоти; висока рухома Сибірська платформа, в межах якої формуються плоскогір’я, плато й нагір’я; роздрібнена Китайська платформа, різні ділянки якої зазнавали висхідних і низхідних рухів. Всі ці платформи складали разом з Північною Америкою один материк – Лавразію. До них пізніше приєднались Аравійська й Індійська платформи – ділянки древньої Гондвани.

В межах древніх платформ формувався рівнинний рельєф різної висоти. Але місцями по тектонічних розломах піднялись плоско вершинні гори: Алданське нагір’я (Становий хребет), хребти Китаю, Західні й Східні Гати. Основні ж гірські системи Євразії приурочені до рухомих складчастих поясів.

clip_image002В областях кайнозойської (альпійської) складчастості утворились гігантські гірські системи. Між Китайською платформою – на півночі і Аравійською та Індійською платформами – на півдні утворився Альпійсько-Гімалайський складчастий пояс. В межах цього поясу поєднуються внутрішні високі нагір’я і глибові гори, що їх перетинають. До цього поясу належать гори Гімалаї, Кавказ, Карпати, Альпи. Між гірськими системами альпійської складчастості й ділянками докембрійських платформ утворились великі передгірні прогини. Вони заповнені матеріалом, принесеним ріками з навколишніх гір. В таких прогинах сформувались Індо-Гангська і Месопотамська низовини.

Другий складчастий пояс – Тихоокеанський – простягнувся вздовж східної окраїни Євразії. Тут відбувається взаємодія материкової та океанічної літосферних плит. Опускання океанічної плити під материкову супроводжується утворенням складчастих гірських систем.

В поясах складчастості складкоутворення ще не закінчилось, продовжуються активні тектонічні процеси. У зв’язку з цим в таких місцях спостерігається висока сейсмічність й вулканізм. Так, в горах на островах й узбережжі Адріатичного й Егейського морів в Європі, Вірменському й Іранському нагір’ї, Японських й Філіппінських островах і архіпелагах Південно-Східної Азії часто спостерігаються землетруси різної сили, іноді навіть катастрофічні. Землетруси не раз руйнували приморські міста Італії, Туреччини, столицю Японії місто Токіо та інші міста. В складчастих поясах Євразії багато діючих вулканів. Найбільш відомі своїми виверженнями – вулкан Везувій – на Апеннінському півострові, Етна – в Сицилії, Ключевська Сопка – на Камчатці, багато діючих вулканів на острові Ісландія.

Складкоутворення в горах Північної й Центральної Європи, на Уралі і в Тянь-Шані, Алтаї, Куньлуні й багатьох інших гірських хребтах навколо Тибетського нагір’я відбулося в більш древніх епохах складчастості: в палеозої (каледонська й герцинська  складчастість) і мезозої (мезозойська складчастість). В подальшому ці території зазнали підняттів, опускань і розломів. Так виникли відроджені й омолоджені гірські системи, деякі з яких по висоті переважають молоді гори. Це – Тянь-Шань, Каракорум, Куньлунь, Алтай.

В поясах древньої складчастості, в районах розломів земної кори, також часті землетруси. Вулкани в областях каледонської і герцинської складчастості в основному згаслі. Але збереглись інші свідчення активності земної кори в цих районах – мінеральні й термальні джерела, в тому числі на Центральному Французькому масиві, в горах Чехії (Карлові Вари) та в інших місцях.

В Євразії багато глибоких тектонічних западин й котловин, з усіх сторін ізольовані горами й підвищеннями. Потужні гірські бар’єри піднімаються на півдні континенту й вздовж його східної окраїни. Це перешкоджає проникненню вологих повітряних мас з  Тихого й Індійського океанів в глибинні райони материка. А на заході й півночі Євразія „відкрита” впливу Атлантики й Північного Льодовитого океанів. Така будова рельєфу впливає на особливості клімату материка.

3. РЕЛЬЄФ.

Складна геологічна будова материка позначилася на його рельєфі. У порівнянні з іншими материками поверхня Євразії найбільш контрастна: там розташовані найвищі на Землі гори і нагір’я (Гімалаї, Тибет) та найглибша западина суходолу (улоговина Мертвого моря). В Євразії рівнини, плоскогір’я і гори займають приблизно однакову площу.

Рівнини різної висоти розташовуються на платформах. Вони мають величезні розміри і простягаються на тисячі кілометрів. Так, Східноєвропейська рівнина, що лежить на давній Східноєвропейській платформі, є однією з найбільших рівнин світу. Її рельєф складний: височини (Середньоруська та ін.) чергуються з низовинами (Причорноморська, Прикаспійська – низовина, що лежить нижче рівня моря на 28 м). На рельєфі північної частини рівнини позначилася діяльність давнього льодовика. Він згладив скельні виступи, приніс численні валуни та відклав подрібнені гірські породи.  

На півночі Євразії на молодій Західносибірській платформі лежить Західносибірська рівнина. Її поверхня має ввігнуту, ніби блюдце, форму. Тому рівнина сильно заболочена. Середньосибірське плоскогір’я, що сформувалося на давній Сибірській платформі, є високою рівниною, на поверхні якої під час давніх вулканічних вивержень потоки лави утворили високі ступінчасті плато.

На півдні материка на давній Китайсько-Корейській платформі лежить Велика Китайська рівнина, а на  Індостанській – плоскогір’я Декан,  вкрите базальтовими лавами давніх вулканічних вивержень. Низовини Індо-Гангська та Месопотамська складені наносами річок, потужність яких подекуди сягає тисячі метрів.

Рекорди

Найнижче місце на суходолі на Землі – западина Мертвого моря, абсолютна відмітка якої становить –397 м. Западина є продовженням рифтів-розломів Східної Африки.

clip_image004Гори Євразії виникли в різні епохи горотворення, тому мають різні висоту і форми поверхонь. Через увесь материк із заходу на схід простягнувся найдовший на планеті пояс молодих складчастих гір – Піренеї, Альпи, Апенніни, Карпати, Кримські, Кавказ, Гімалаї, нагір’я Тибет. Вони утворилися в останню альпійську епоху горотворення, тому, як правило, високі і могутні, з крутими схилами і гострими вершинами-піками.

Альпи – найбільша і найвища гірська система Європи. Їх гострі гребені здіймаються на висоту понад 4 000 м, а найвища вершина г. Монблан сягає 4 807 м. Піренеї кількома паралельними високими хребтами із засніженими вершинами простягаються на Піренейському півострові. Середньовисокі   Апенніни перетинають увесь Апеннінський півострів. Вони складені різними гірськими породами, тому мають як загострені, так і округлі вершини. Карпати так само є середньовисокими горами. Вони складені не дуже стійкими до руйнування гірськими породами (піщаниками, глинистими сланцями, вапняками), тому їх вершини мають округлі обриси, а схили порізані річковими долинами. Хребти Кримських гір простягаються трьома паралельними пасмами вздовж південного берега Кримського півострова. Вони мають вирівняні столоподібні вершини, які називаються яйли.

Кавказькі гори розміщуються між Чорним і Каспійським морями. Серед їх хребтів височать конуси згаслих вулканів – Ельбрус і Казбек. Величні і недоступні Гімалаї – найвища гірська система земної кулі. Найвищою їх вершиною, як ви вже знаєте, є гора Джомолунгма, що засніженою пірамідою здіймається на висоту 8 850 м. Північніше лежить нагір’я Тибет – поєднання високих плоских рівнин (заввишки 5 000 м) і дуже високих (до 7 000 м) гірських хребтів. Воно піднімалося разом з Гімалаями і досягло рекордної для нагір’їв висоти.

Старі гори, які розташовуються в областях давньої складчастості, збереглися гірше. Вони, як правило, невисокі і мають округлі вершини. Так, плосковерхі середньовисокі Скандинавські гори сильно зруйновані. Уральські гори, що довгим поясом простяглися з півночі на південь, так само зруйновані і низькі.

Гори Тянь-Шань теж старі і з часом були зруйновані. Проте під час наступних горотворень вони знову піднялися. Тому нині вони дуже високі, їх схили круті, а вершини плоскі. Такі гори називають відродженими.

4. КОРИСНІ КОПАЛИНИ

Різноманітні комплекси корисних копалин на території Євразії відповідає певним геологічним структурам. В породах докембрійського фундаменту платформ є золото, дорогоцінні камені, запаси уранових руд, алмази (півострів Індостан, острів Шрі-Ланка, Сибірська платформа). До виходів на поверхню магматичних і метаморфічних порід у виступах фундаменту платформ (на щитах) приурочені величезні родовища руд різних металів. Залізні руди добувають в Скандинавії, на північному сході Китаю, на півострові Індостан. По східній окраїні материка, в областях герцинської і мезозойської складчастості, на багато тисяч кілометрів простягнувся пояс гірських споруд, багатих рудами олова, вольфраму й інших рідкісних кольорових металів.

В тектонічних западинах, заповнених товщами осадових порід, утворились поклади вугілля, різних солей, нафтогазоносні товщі. Так утворились кам’яновугільні басейни Великобританії, Німеччини, Чехії, Польщі, України, Росії, Монголії, Китаю й інших районах материка.

В багатьох міжгірних прогинах земної кори накопичились величезні запаси нафти й газу. Особливо велике значення мають родовища Месопотамського передгірного прогинунафтогазоносний район Перської затоки  (Ірак, Іран, Кувейт, Саудівська Аравія), де знаходяться величезні запаси нафти, які мають світове значення. Перспективним вважають і південно-східний нафтогазоносний район Євразії, який охоплює Китай, М’янму, Таїланд, частину островів Зондського архіпелагу (о. Суматра) й прилеглий шельф Південно-Китайського моря. Знайдена нафта також і на шельфі морів Північного Льодовитого океану.

Євразія займає провідне місце за запасами багатьох корисних копалин. При цьому надра Центральних районів Азії, ще недостатньо вивчені.

До палеозойських і мезозойських відкладів платформи відносять нафтові і газові родовища (Волго-Уральська нафтогазоносна область, Прикаспійська область, Дніпровсько-Донецький авлакоген, родовища Польщі, ФРН, Нідерландів, Великобританії, Паризького й Аквитанського басейнів, підводні родовища Північного моря); ряд родовищ нафти належить до неогенових відкладів передгірних і міжгірних прогинів Альпійської (Румунія, Югославія, Угорщина, Болгарія, Італія та ін.). Розробляються родовища кам’яного і бурого вугілля: в Україні — Донецький, Львівсько-Волинський, у Росії — Підмосковний, Печерський басейни; у Західній Європі — Верхньосілезький (у Польщі), басейни у ФРН (Рурський, Ахенський, Саарський), Бельгії, Великобританії (Уельський, Ньюкаслський та інші).
Значні поклади залізних руд розробляються в Україні і Росії на Уралі та Кольському півострові, у Воронезькій і Курській областях), у Західній Європі велике значення мають родовища Швеції, а також юрські осадові оолітові руди (Лотарингійський басейн у Франції і Люксембурзі). Велике родовище марганцевих руд розташоване у районі Нікополя. Родовища бокситів є на Уралі та в інших районах Східноєвропейської платформи, в Угорщині, Франції, Югославії, Італії, Греції. Руди кольорових металів (міді, нікелю, кобальту, свинцю, срібла й ін.) поширені в основному у поясі герцинід (у ФРН, Іспанії, Югославії, Болгарії, у Верхньосілезькому басейні Польщі). Родовища кам’яної і калійної солей поширені серед девонських і пермських відкладів України, Білорусі, Прикаспію і Передуралля. Багаті родовища апатито-нефелінових руд розробляються на Кольському півострові. Великі соленосні родовища пермського і тріасового віку знаходяться на територіях Данії, ФРН і Польщі. Велике значення мають родовища калійних солей у ФРН, Франції.

Добавить комментарий

Заполните поля или щелкните по значку, чтобы оставить свой комментарий:

Логотип WordPress.com

Для комментария используется ваша учётная запись WordPress.com. Выход / Изменить )

Фотография Twitter

Для комментария используется ваша учётная запись Twitter. Выход / Изменить )

Фотография Facebook

Для комментария используется ваша учётная запись Facebook. Выход / Изменить )

Google+ photo

Для комментария используется ваша учётная запись Google+. Выход / Изменить )

Connecting to %s