ЗОВНІШНЯ БУДОВА РІЧКОВОГО РАКА

Мета: розглянути особливості зовнішньої будови річкового рака у зв’язку
стосуванням до умов життя у воді. Обладнання: вологі препарати річкових раків, лупи, лінійки.

Хід роботи
1. Розгляньте зовнішній вигляд річкового рака. Визначте форму тіла, розміри, забарвлення.
Пояснення:
Річковий рак має видовжену форму тіла, завдовжки 15-20 см, зеленувато-бу-рого кольору.
2. Випробуйте міцність покриву тіла рака. Яке він має значення? Відповідь:
Річковий рак має міцний хітиновий покрив, який захищає м’які частини тіла. Він також виконує роль зовнішнього скелету рака, до якого прикріплюються м’язи.
3. Знайдіть відділи тіла рака. Знайдіть шов, що розмежовує голову та груди. Пояснення:
Тіло рака поділяється на 2 відділи: головогруди та черевце. Головогруди складаються з двох частин, що нерухоме) зрослися між собою: головної та грудної. Між цими частинами є шов у вигляді вигнутої борозни.
4. Розгляньте органи головогрудей. Зверніть увагу на вусики, очі, ротові органи. Пояснення:
Спереду на головогрудях рака знаходиться гострий шип. З боків від нього та заглибинах на рухомих стебельцях розташовані складні очі, а вперед стирчать дві пари тонких, рухливих вусиків (довгі й короткі). Це органи дотику і нюху. Ротовий аппарат представлений верхньою губою та трьома парами щелеп і ногощелеп.
5. Розгляньте груди рака. Знайдіть ходильні ноги. Скільки їх? Відповідь:
Груди рака складаються з 8 сегментів, до яких прикріплені 8 пар грудних кінцівок. Перші три пари — ногощелепи, задні 5 пар — грудні кінцівки (ходильні ноги), з яких перша пара — клішні — орган нападу та захисту.
6. Розгляньте черевце. Скільки воно має сегментів? Знайдіть плавальні ніжки та хвостовий плавець.
Пояснення:
Черевце складається з 6 сегментів та хвостового плавця. Є 5 пар двогіллястих кінцівок, за допомогою яких рак пересувається. У самців черевце вужче від грудей, дві передні пари черевних ніжок беруть участь у заплідненні. У самок до черевних ніжок прикріплюються ікринки.
7. Намалюйте зовнішню будову річкового рака. Зробіть позначення частин його тіла.
8. Дані спостережень занесіть у таблицю.

Ознаки
Характеристика

Форма тіла
витягнута

Забарвлення
зеленкувато-буре

Розміри тіла
15-20 см

Покрив
хітиновий

Відділи тіла
головогруди і черевце

Органи головогрудей
ротовий апарат, 2 пари вусиків, очі, 5 пар ходильних ніг

Органи черевця
черевні ніжки, хвостовий плавець

9. Висновок:
Річковий рак — мешканець прісних водойм. Для життя у воді він має ряд пристосувань: наявність міцного, щільного хітинового покриву, захисного забарвлення тіла, плавальних ніжок та хвостового плавця, зябр.

ВИВЧЕННЯ БУДОВИ МОЛЮСКІВ (АКВАРІУМНІ МОЛЮСКИ АБО КОЛЕКЦІЇ ЧЕРЕПАШОК)

Мета: ознайомитися із зовнішньою будовою молюсків та їхніх черепашок, визначити риси складності їхньої будови у порівнянні з червами. Обладнання: черепашки молюсків, лупи, лінійки.
Хід роботи
1. Розгляньте черепашки беззубки та ставковика звичайного. Визначте форму, забарвлення, розміри черепашок.

Пояснення:
Черепашка беззубки овальної форми, 8-10 см завдовжки. Передній кінець її заокруглений, задній — загострений. Черепашка складається з двох стулок; зовні коричневого кольору, всередині — перламутрового. Черепашка ставковика спірально закручена, зеленувато-коричневого кольору, довжиною 4-7 см.
2. Знайдіть на черепашці беззубки місця прикріплення м’язів-замикачів. Пояснення:
Обидві стулки черепашки беззубки з’єднані між собою зв’язками. Вони можуть розкриватися, і крізь щілину висувається нога молюска, за допомогою якої беззубка пересувається. Якщо її потривожити, вона втягує ногу й закриває черепашку за допомогою двох м’язів-замикачів.
3. Знайдіть на черепашці ставковика верхівку та отвір.
Черепашка ставковика має гостру верхівку й широкий отвір — вустя. Крізь вустя черепашки можуть висуватися голова, нога й передня частина тулуба.
4. Намалюйте черепашки ставковика і беззубки, позначте їхні частини.
5. Висновок:
Молюски — безхребетні тварини, тіло більшості яких складається з голови, тулуба, ноги. У них утворюється захисна черепашка. Черевоногі молюски (ставковик) мають спіральнозакручену черепашку; двостулкові (беззубка) — двостулкову черепашку й позбавлені голови. У порівнянні з кільчастими червами у молюсків ускладнюється травна, кровоносна системи, добре розвинена дихальна система (зябра, легені).
6. Перевір себе.
Впишіть пропущені слова:
Кровоносна система молюсків незамкнена. Є м’язовий орган серце, що забезпечує рух крові по судинах. Воно складається з передсердь та шлуночка. Через серце рухається збагачена киснем артеріальна кров; кров без кисню (венозна) рухається від органів до легенів, де перетворюється на артеріальну.

ЛАБОРАТОРНА РОБОТА № 5ВИВЧЕННЯ БУДОВИ МОЛЮСКІВ (АКВАРІУМНІ МОЛЮСКИ АБО КОЛЕКЦІЇ ЧЕРЕПАШОК)

ЗОВНІШНЯ БУДОВА КІЛЬЧАСТИХ ЧЕРВІВ

Мета: виявити характерні особливості зовнішньої будови дощового черв’яка, визначити риси пристосованості червів до умов життя у ґрунті. Обладнання: живі дощові черв’яки (10-15 шт.), ванночки, препарувальні голки, лупи, готові вологі мікропрепарати.
Хід роботи
1. Розгляньте живого дощового черв’яка. Визначте форму тіла, забарвлення, розміри.
Пояснення:
Дощовий черв’як має витягнуте, округле в поперечному розрізі, кільчасте тіло завдовжки 10-16 см. Колір тіла — рожевий.
2. Знайдіть передній і задній кінці тіла. Розгляньте потовщення — поясок. Пояснення:
Передній кінець тіла більш загострений. На ньому міститься ротовий отвір. Задній кінець тіла — тупий. На передньому кінці тіла знаходиться потовщення — поясок, необхідний для відкладання яєць.
3. Визначте черевну та спинну частини тіла черв’яка. На черевній частині за допомогою лупи знайдіть щетинки. Яке вони мають значення?
Відповідь:
Черевна частина тіла черв’яка плоска, а спинна — більш опукла. На кожному членику черевної частини є маленькі щетинки. Вони майже не помітні, але якщо ми проведемо пальцем від заднього кінця тіла до переднього, то відразу відчуємо їх. Щетинки полегшують пересуваня дощового черв’яка.

4. Простежте за пересуванням черв’яка. Поясніть характер його рухів. Пояснення:
Пересувається черв’як за допомогою кільцевих та поздовжніх м’язів: спочатку стискує передній кінець тіла, потім підтягує задню частину тіла та навпаки. Такий характер пересування дозволяє черв’яку прокладати ходи у ґрунті.
5. Препарувальною голкою доторкніться до шкіри черв’яка в різних частинах тіла. Як черв’як реагує на дотик?
Відповідь:
Реакція черв’яка на дотик така: він починає скорочувати своє тіло, бо в його шкірі є спеціальні чутливі клітини.
6. Намалюйте схему будови дощового черв’яка, зробіть позначення на малюнку.
7. Зробіть висновок. Які риси пристосованності до життя у ґрунті є в дощового черв’яка?
Висновок:
Дощовий черв’як має обтічну форму тіла, вкритого слизом. На кожному сегменті черевної частини тіла розташовані щетинки, завдяки яким черв’як може пересуватися у ґрунті. Також він може «проїдати» собі ходи у ґрунті. Передній кінець тіла загострений, задній — тупий; добре розвинені м’язи. Це теж покращує пересування.
Додаткове завдання
1. Чи всі сегменти тіла кільчастих червів однакові? Відповідь:
Тіло кільчастих червів складається з численних сегментів. Більшість сегментів подібні, тільки перший та останній відрізняються від інших. Перший сегмент — передротова лопать, останній — анальна лопать. Перед останнім сегментом знаходиться зона росту черв’яка.
2. Яке значення для черв’яка має поясок? Відповідь:
Дощові черв’яки — гермафродити. Перед відкладанням яєць пара черв’яків обмінюється сім’яною рідиною. Після цього з пояска виділяється слиз, у який відкладаються яйця. Потім клубок із яйцями скочується з тіла черв’яка і твердне, перетворюючись на кокон. З кокона виходять молоді черв’яки.

ЛАБОРАТОРНА РОБОТА № 4 ЗОВНІШНЯ БУДОВА КІЛЬЧАСТИХ ЧЕРВІВ

Про МАТЕМАТИКУ

Історія розвитку алгебри, історичні задачі.

Вавилон. Джерела алгебри сходять до глибокої стародавності. Уже близько 4000 років тому вавилонські вчені володіли розв’язком квадратного рівняння й вирішували системи двох рівнянь, з яких одне — другому ступеня. За допомогою таких рівнянь вирішувалися різноманітні задачі землемерення, будівельного мистецтва й військовий справи. Літерні позначення, застосовувані нами в алгебрі, не вживалися вавилонянами; рівняння записувалися в словесній формі.

Греція. Перші скорочені позначення для невідомих величин зустрічаються в давньогрецького математика Диофанта (2-3 дне). Невідоме Диофант іменує "аритмос" (число), другий ступінь невідомого "дюнамис" (це слово має багато значень: сила, могутність, ступінь і ін.). Третій ступінь Диофант називає "кюбос" (куб), четверту — "дюнамодюнамис", п’яту — "дюнамокубос", шосту — "кюбокюбос". Ці величини він позначає першими буквами їх найменувань (ар, дю, кю, ддю, дкю, ккю). Відомі числа для відмінності від невідомих супроводжуються позначенням "мо" (монас — одиниця). Додавання не позначається зовсім, для вирахування є скорочене позначення, рівність позначається "іс" (ісос — рівний). Ні вавилоняни, ні греки не розглядали негативних чисел. Рівняння 3 ар 6 мо іс 2 ар 1 мо (3x+6=2x+1) Диофант називає "недоречним". Переносячи члени з однієї частини рівняння в іншу, Диофант говорить, що доданок стає, що віднімаються, а від’ємник — доданком.

Китай. За 2000 років до нашого часу китайські вчені вирішували рівняння першого ступеня і їх системи, а також квадратні рівняння. Їм були знайомі негативні й ірраціональні числа. Тому що в китайському листі кожний знак зображує деяке поняття, то в китайській алгебрі не могло бути "скорочених" позначень. У наступні епохи китайська математика збагатилася новими досягненнями. Так у кінці 13 століття китайці знали закон утвору біноминальних коефіцієнтів, відомий нині під іменем "трикутник Паскаля". У Західній Європі цей закон був відкритий (Штифелем) на 250 років пізніше.

Індію. Індійські вчені широко застосовували скорочені позначення невідомих величин і їх ступенів. Ці позначення є початковими буквами відповідних найменувань (невідоме називалося "стільке-то"; для відмінності другого, третього і т.д. невідомого вживалися найменування квітів: "чорне", "блакитне", "жовте" і т.д.). Індійські автори широко вживали ірраціональні й негативні числа. Разом з негативними числами в числову родину ввійшов нуль, який колись позначав лише відсутність числа.

Принцип Діріхле

При́нцип Діріхле́ (також принцип коробок Діріхле, принцип голубів і кліток ) — комбінаторне твердження, сформульоване німецьким математиком Петером Діріхле.

Найчастіше в україномовній і російськомовній літературі використовується неформальне формулювання з кролями і клітками. В англомовній літературі частіше у формулюванні присутні голуби (звідси поширена назва pigeonhole principle).

Найбільш поширене наступне формулювання цього принципу:

Припустимо, деяке число кроликів розсаджені в клітках. Якщо число кроликів більше, ніж число кліток, те хоч би в одній з кліток буде більше одного кролика.

Більш загальне формулювання:

Припустимо, m кроликів розсаджені в n клітках. Тоді, якщо m > n, те хоч би в одній клітці міститься не менше clip_image001кроликів, а також хоч би в одній іншій клітці міститься не більше clip_image002кроликів.

У рамках більш абстрактних зрозуміти:

Нехай задана функція clip_image003і потужність множини A більше потужності B. Тоді функція f не є ін’єктивною.

Можливі також формулювання для окремих випадків, наприклад:

Якщо число кліток більше, ніж число кролів, те принаймні одна клітка порожня.

Приклади застосування

10 друзів відправили один одному святкові листівки. Кожний з їх відправив 5 листівок. Довести, що якихось двоє друзів відправили листівки один одному.

Доведення. кількість пара, що можна утворити з 10 друзів: C210 = 45. А всього відправлених листівок 5∙10=50. Отже, згідно з принципом Діріхле, на деякі з пара друзів припадає дві листівки.

Є 11 різних натуральних чисел, не більших 20. Доведіть, що з них можна вибрати два числа, одне з яких ділиться на інше.

Відповідь: беремо всі парні числа серед 11 обраних і розділимо кожне на максимальний ступінь двійки, щоб у частці вийшло непарне число. Маємо тепер 11 непарних чисел менше 20. Серед них є рівні (усього непарних чисел 10). Звідси випливає твердження задачі.

Доведіть, що найдеться число, записуване одними одиницями, що й ділиться на 1999.

Відповідь: Розглянемо послідовність чисел 1, 11, 111, … Допустимо, що жодне з них не ділиться на 1999. Оскільки залишки від ділення цих чисел на 1999 можуть рівнятися числам від 1 до 1998, то найдуться серед послідовності два числа, що дають при діленні на 1999 однакові залишки. Тоді їх різниця ділиться на 1999. Відкинувши в цій різниці нулі, тобто розділивши на ступінь 10 — число, взаємно простої з 1999, одержимо число з одних одиниць, що ділиться на 1999.

Математичні парадокси

Фактично наука рухається від парадокса до парадокса. Це віхи, якими позначені її зльоти. Але й падіння теж, оскільки виявлення парадокса сприймається спочатку як настання катастрофи, як розвал мистецьки побудованого будинку. Звернемося у зв’язку із цим до самої строгої науки – математиці. Видалося, тут-те не повинне виникати нічого схожого. Не випадково говорять: імовірно, найбільший парадокс полягає в тому, що у математиці є парадокси. Вони не тільки є, але й представляються найбільш вражаючими, а разом з тим особливо складними й важкими для розуміння.

Перша криза вибухнула ще в стародавності й був викликаний відкриттям факту несумірності величин.

Парадокс полягав у тому, що окремо кожна з несумірних величин і діагональ і сторона квадрата – може бути обмірювана й кількісно точно визначена. Однак виразити їхні довжини через відносини друг до друга за допомогою чисел, що були тоді, не вдавалося. Пояснимо це за допомогою такої операції. Беремо сторону квадрата й станемо відкладати її на діагоналі. Ми виявимо, що сторона не укладається на ній ціле число раз. Обов’язково буде остача. Але ж можна спробувати укласти остачу, якщо він уміститься ціле число раз, загальний захід знайдений. На жаль! І остача не вміщається в ціле число дій. Знову виходить остача, яка поводиться точно так само, як його більші попередники, і т.д. Це, що не піддається виміру відношення діагоналі й сторони квадрата було представлено вираженням V2 (корінь квадратний). Воно має наступне походження. Якщо квадрат розрізати по діагоналі, одержимо два прямокутні рівнобедрені трикутники, де лінія колишньої діагоналі буде гіпотенузою, а сторони квадрата – катетами. Згідно зі знаменитою теоремою Піфагора квадрат гіпотенузи дорівнює сумі квадратів катетів, точніше, площа квадрата, побудованого на гіпотенузі, дорівнює сумі площ квадратів, побудованих на катетах. Звідси й величина відношення гіпотенузи до катета (або діагоналі до сторони квадрата), рівна V2 (корінь квадратний). Пізніше знайшли, що також непорівнянні відносини довжини окружності до діаметра (воно виражається числом пі), площі кругу й квадрата, побудованого на радіусі, і інші величини. Криза була переборена введенням нових чисел, які не є ні цілими, ні дробовими. Вони можуть бути представлені у вигляді нескінченних неперіодичних дробів. Приміром, корінь із 2 рівний 1,41.., π= 3,14… і т.д. Людям, що знали тільки раціональні числа, знову введені видалися безглуздими, протиприродними. Це відбилося й у їхній назві:“ірраціональні”, що значить “безглузді”, що лежать по ту сторону розумного.

У цього року ми збираємося випробувати чотири незвичайні дати:

1.1.11; 1.11.11; 11.1.11; 11.11.11 і це ще не всі…

Беремо останні дві цифри року, у якому ви народилися, тепер додайте ваш вік цього року, і результат буде 111 для в с е х!!! Наприклад, Гарри народився в 1957 році, цього року йому виконується 54 роки: Отже 57 +54= 111 . Ольга народилася в 1974 році й цього року їй здійсниться 37 років: 74+37=111 Як Вам це подобається? Відповідно китайському фен-шуй — це рік грошей. Цього року є знаменний місяць жовтень. Він буде мати 5 неділь, 5 понеділків і 5 субот. Таке відбувається один раз 823 року. Саме ці роки називають «грошовими мішками».

Размышления!

Это смотеть ОБЯЗАТЕЛЬНО!!!

Просматривая необъятные просторы интернета, наткнулся на клип группы “Motor-Roler”. Надо сказать что пройти мимо не смог, и пусть простят меня авторы данного произведения, что без их разрешения выкладываю его в своем блоге, но я считаю что его должны посмотреть как можно больше людей. И в конце концов, остановится и задуматься о бытие, о жизни, о ценностях. Песня хоть и посвящена прошедшей войне, но как мне кажется ее основное назначение это война сегодняшняя, я думаю что каждый найдет в этой песне что то “свое”, особенное.

Слово про поход Ігорів

Творець "Слова про поход Ігорів" написав свій трактат в 1185 році. У цей час Велика Русь і Київ перебували в скрутному стані. Величезна держава, створена великим князем Олегом, що квітнула під час правління Володимира Святославича і Ярослава Мудрого, після його смерті стала дробитись на багато князівств і занепало. Київ зберігав прадавні традиції своєї доблесті, він славився історичними переказами, могилами провославних князів, починаючи з Олега. Київський князь носив звання "великого князя".

"Слово про поход Ігорів" є історичним пам’ятником давньоруської літератури. Це найбільший добуток свого часу. У творі нам з великою точністю переданий образ Прадавньої Русі. В нього входять характери руських людей, опису природи, мирної праці. Головним почуттям, що хвилювали автора " Слова про поход Ігорів", була любов до Батьківщини, до руської землі, до народу.

З далекої далечіні, через простір сторіч доносяться до нас голоси, у яких звучить трепетна любов до рідної руської землі. Душа автора «Слова», дотепер, на жаль, безіменного, нерозривна з рідними просторами й туманами південоруських пагорбів і степових роздоль. Природа живе й дихає в «Слові» заодно з людиною, заодно виступає з воїнами-русичами, що перегородили «великі поля червленими щитами». Вона радіє разом з ними перемозі, тужить і засмучується при поразці.

Руська земля для автора «Слова про поход Ігорів» — це, звичайно, не тільки «земля» у власному розумінні слова, не тільки руська природа, руські міста, це, у першу чергу, народ, її, що населяє. Автор «Слова» говорить про мирну працю руських орачів, порушеному усобицями князів; він говорить про дружин руських воїнів, що оплакують своїх чоловіків, що впали в битві за Русь; він говорить про горе усього руського народу після поразки Ігоря.

У залученні руської природи як діючої особи свого оповідання автор " Слова про поход Ігорів " виявив себе як винятково спостережливий знавець, рідної природи.

Уважний спостерігач природи, автор з дивною точністю й правдивістю передає, наприклад, опис берегів Дінця як "срібних".

Хоча природа займає винятково велике місце в " Слова про поход Ігорів ", у поемі немає пейзажу самого по собі. Природа — не об’єкт споглядання й милування, а вище мірило всіх цінностей і людину. Природа сприймається автором тільки в її змінах, вона введена в події, вона бере участь у них, то сповільнюючи, то прискорюючи їх хід. Вона активна й у цій своїй активності наділяється майже людськими якостями. Природа співчуває русичам, прагне попередити їх про небезпеку, допомагає Ігорю в його втечі з полону; у неї шукає співчуття й допомоги Ярославівна

Між природою й людиною стираються границі. Люди постійно рівняються із птахами й звірами: з турами, соколами, воронами, зозулею. Ігор вступає в розмову з Дінцем і одержує від нього допомогу. Ярославівна шукає співчуття й допомоги у вітру, сонця й Дніпра.

Важко назвати інший який-небудь добуток, у якому події життя людей і зміни в природі були б так тісно злиті. І це злиття, єдність людей і природи підсилює значущість, що відбувається, підсилює драматизм оповідання.

Характеристика Пенелопи

Пенело́па (грец.Penelope)—дружина Одіссея, дочка Ікарія і німфи Перібеї, мати Телемаха, який був ще немовлям, коли батько відправився походом на Трою.

Двадцять років чекала Пенелопа на Одіссея, не маючи від нього ніякої звістки. Багаті й родовиті юнаки переконували її в смерті чоловіка й вимагали, щоб вона одружилася з кимсь із них. Пенелопа пообіцяла, що назве ім’я свого обранця тоді, коли витче покривало на гробницю свекра. Удень вона ткала, а вночі розпускала все, що зробила за день. (Звідси вираження «робота П.» — нескінченна робота, яка не рухає вперед.) Одна служниця викрила хитрування господарки, і Пенелопа примусили закінчити роботу. Тоді вона сказала, що одружиться з тим, хто всіх переможе, стріляючи з Одіссеєвого лука. Але ніхто не зміг навіть натягнути тятиви цього лука. Тоді саме з’явився переодягнений Одіссей, про повернення якого на Ітаку ще ніхто не знав, крім Телемаху й вірного раба. Одіссей натягнув тятиву, потрапив у мету, а потім за допомогою сина й раба перебив усіх женихів Пенелопи ( серед них Амфінома).

За післягомерівськими переказами, син Одіссея і Кірки Телегони, випадково вбивши батька, одружився з Пенелопою. Кірка подарувала синові й невістці безсмертя й перенесла їх на острови блаженних (варіант: Одіссей відправив П. до батька в Спарту, де вона померла й була похована в місті Мантінея). За деякими більш пізніми міфічними версіями, Пенелопа не відзначалася особливою вірністю, під час відсутності Одіссея народила Пана.

Сюжет міфа про Пенелопи відбите в грецькому вазописі, на помпейських фресках і в європейському образотворчому мистецтві (Д. Вазарі, Я. Йордане, К. Блумарт, Ф. Лемуан і ін.). У переносному значенні П. — вірна дружина.

Поема Гомера “Одиссея” була створена в першій третині першого тисячоріччя до нашої ери в Іоніі (одній з областей прадавньої Греції). Основними сюжетними лініями поеми є: 10-тилетние мандрівки Одиссея й осадження будинку його дружини Пенелопы нареченими з наступним їх вбивством, що вернулися Одиссеєм. Таким чином, центрами двох рядів подій є два герої – Одиссей і його дружина Пенелопа.

Якщо із приводу Одиссея, його героїчних рис була написана безліч робіт, то розкриттю образа Пенелопи, його зв’язки з епічністю присвячене набагато менше досліджень. Тим часом образ Пенелопы посідає перше місце в створеною світовою літературою цілої галереї жіночих образів. У ньому укладена вистава стародавніх греків у жінці, про ідеальну жене. Проте, образ Пенелопи не менш эпичен, ніж Одиссея.

1. Образ Пенелопи

Пенелопа – цариця Ітаки, дружина Одиссея, одружилась по любові й зберігаючи-вірність своєму чоловікові на Ітакі протягом 20 років розлуки, що й не перестає вірить у його повернення, всупереч розповсюджуваним слухам у його загибелі. Ці основні риси Пенелопи зробили її образ ключовим у світовій літературі. Пенелопа, як і її чоловік, теж наділяється цілим рядом героїчних якостей: вона має розум, вірність, цнотливість, повагу до богів і звичаям предків, а також хитрістю й у відомій мер кровожерливістю, яка проявляється в хитро-розумному плані розправи з нареченими (пісня 21):

“Дочь светлоокая Зевса Афина вселила желанье в грудь Пенелопы, разумной супруги Лаэртова сына, лук женихам Одисеев и грозные стрелы принесши, вызвать к стрелянию в цель их и тем приготовит им гибель”

Визначальною властивістю характеру Пенелопы виступає розум. Говорячи про неї, Гомер характеризує її епітетами “многоумная”, “многоразумная”: “многоразумная старца Икария дочь, Пенелопа”,

“Вниз по степеням высоким поспешно сошла Пенелопа, /Старца Икария дочь многоумная…”, “вышла разумная здесь из покоев своих Пенелопа, /Светлым лицом с золотой Афродитой, с младой Артемидой / Сходная…”, “Но Пенелопа разумная, дело иное придумал, /Вышла к своим женихам многобуйным из женских покоев” Своєрідну її характеристику дає Одиссею Агамемнон в Аїді (пісня 11):

“Слишком доверчивым быть, Одиссей, берегися с женою; ей открывать простодушно всего, что ты знаешь, не должно; вверь ей одно, о себя сохрани осторожно другое. Но для тебя, Одиссей, вот жены не опасна погибель; Слишком разумна и слишком беззлобная твоя Пенелопа; Старца Икария дочь благонравная…”

Агамемнон протиставляє Пенелопі свою дружину Клітемнестру, що вбила його після повернення додому. У відмінність від неї, Пенелопа на таке нездатна, вона зберігає вірність Одиссею й любов до нього, хоча об жінки мають незвичайний розум. Замість цього вона віддає перевагу власній смерті.

“Нам ненадолго жизнь достается на свете; кто здесь и сам без любви, и в уступках любви не являет, тот ненавистен, пока на земля вон живет, и желают Зла ему люди; вот их поносим вон беспощадно и мертвый…”

Розум Пенелопи, що постійно підкреслюється навколишніми її людьми, проявляється й у її речах. Пенелопа має й шляхетність душі, поняттями честі й гідності, доброти й гостинності. Ось як вона зустрічає незнайомого мандрівника:

“Странник, к сим порам одно сожаленье к тебя я имела, — Будешь отныне у нас ты дорогим и почтен несказанно”.

Щедрість її вражає навіть наречених, а для своїх вона не скупиться ні в чому.

“Если твое предсказанье, гость чужеземный, свершится, будешь вот нас угощен ты как друг и дарами осыпан столь изобильно, что счастью такому все будут смотрит”

“Иначе, странник, поверишь ли ты, чтоб хоть имело вот прочих Жен я возвышенным духом и светлым умом отличалась, Если я грязным тебя и нечисто одетым за стол наш Сесть допущу?”

Вона також не гребує праці: вишиває полотно до передбачуваного весілля, намагаючись відтягнути її наближення (тканина Пенелопи), сама доглядає за старцем.

“Днем, сокрушаясь и сетуя, душу свою подкрепляю Я рукодельем, хозяйством, присмотром за делом служанок…”

Образ Пенелопи невіддільний от скорботи.

“ …царица С плачем тогда обратила к певцу вдохновенному слово: “Фемий, ты знаешь так много вторых, восхищающих душу Песней, сложенных певцами во славу богов и героев; Спой же из их, пред собранием сидя, одну; и в молчанье Гости ей будут внимать за вином; но прерви начатую Песню печальную; сердце у грудь замирает, когда я Слышу ее: мнет из всех жесточайшее горе достало; Мужа такого лишась, я всечасно скорблю в погибшем…”

“Ночью же, когда все утихнет и все вкруг меня, погрузивши Сладостно в сон отдыхают беспечно, одна я, тревогой Мучаясь, в бессонице тяжкой сижу на постели и плача […] Так, сокрушенная, плача и я, и не знаю, что выбрать…” “Ныне же в печали я вяну; враждует злой демон со мной”;

“Так по щекам Пенелопы прекрасным струею лились слезы печали в мылом, пред ею сидевшем, супруге” ;

“Время, однако, наверх мнет уйти, чтоб лежат одиноко Там на постели, печалью перестланной, горьким потоком Слез обливаемой с самых тех пор, как супруг мой отсюда Морем пошел к роковым, к несказанным стенам Илиона” ; “…Супруга же его, вот тревоги проснувшись, Села бессонная у горьких слезах на постели…”; “…и, доставши Лук, на колена свои положила его Пенелопа; Сев с им и вынув его из чехла, зарыдала, и долго, Долго рыдала она…”

Любов і вірність – от визначальні мотиви її дій. Як вона зізнається:

“Мнет же не по сердцу никто: ни просящий защиты, ни странник, Ниже глашатай, служитель народа; один есть желанный Мной – Одиссей, лишь его неотступное требует сердце”

Без Одиссея ж Пенелопа не мислить себе, її краса мерхне, ока минають сльозами, смерть видасться близькою.

“… мою красоту я утратила волей бессмертных С самых тех пор, как пошли в кораблях чернобоких ахейцы В Трою, и с ими пошел мой супруг, Одиссей богоравный. Если бы вон жизни моей покровителем был, возвратяся В дом, несказанно была бы я тогда и знаменитая и прекрасная; Ныне же в печали я вяну; враждует злой демон со мной”

2. Своєрідність образа Пенелопи

А. Нейхардт відзначає, що “Кожний з героїв Гомера є втіленням якої-небудь певної типової риси – так Ахілл і Гектор персоніфікують військову доблесть і шляхетність духу, Одиссей – досвідченість і спритність, Пенелопа й Андромаха виявляють собою вищий ідеал жіночої шляхетності й відданості. Але ці типові риси, додані поетом його ідеальним героям, не заважає їм у ряді випадків бути живими людьми із властивими живим людям недодостатками – несправедливістю, користолюбством, підступництвом і жорстокістю”

Відповідно до цього принципу образ Пенелопи, виражаючи ідеальну виставу розумної дружини, що чекає й, наділяється й певними негативними якостями – пречекає всього підступництвом і деякою холодністю почуттів. Одиссей у пісні 23 дорікає її:

“Ты, непонятная! Боги, владыки Олимпа, не женским Нежноуступчивым сердцем, но жестким тебя одарили; В свете жены не найдется, способной с такой нелаской, Так недоверчиво встретить супруга, который, по многих Бедствиях, к неи через двадцать отсутствия лет возвратился”

Пенелопа схильна до хитрості:

“…прибегнуть к обмана Я попыталась однажды; и демон меня надоумил Состояние пребольшое поставит в покоях моих; начала я Темно-широкую ткань и, собрав женихов, им сказала: “Юноши, ныне мои женихи – поелику на свете Нет Одиссея, — отложим наш недостаток к поры тот, как будет Кончен мой труд, чтоб начатая ткань не пропала мнет даром; Старцу Лаэрту покров гробовой приготовит хочу я Преждет, чем будет вон в руки навек усыпляющей смерти Парками отдан, дабы не посмели ахейские жены Мнет попрекнуть, что богатый столь муж погребен без покрова”. Так я сказала; они покорили мнет мужеским сердцем. Целый я день за тканьем проводила; а ночью, зажегши Факел, самая все, натканное днем, распускала. Три года Длилася хитрость удачно, и я убеждать их умела…”

Далі вона легко погоджується на вбивство, шляхом же хитрості, наречених, пропонуючи їм “выбрать границ вами, на недостаток согласясь ненавистный, супруга”, ибо якобы “готовая быть я ценою победы” умовою же перемоги ставлячи недосяжне:

“Тот, кто согнет, навязав тетиву, Одиссеев могучий Лук, чья стрела пролетит через все (их не тронув) двенадцать Колец, я с тем удалюся из этого милого дома”

Із приводу її ткацтва цікаву інтерпретацію дає Б. Парамонов (ведучий радіо «Волі» у Нью-Йорку):

"Меня занимает символика распускаемого ночью ковра, — пишет вон, — не есть ли это нечто неестественное, против природы (женской) идущее: нечто, обращаемое вспять? Не есть ли инцест матери с сыном — обращенное вспять материнство?"

Однак скоріше "елементарний образ" тканини, що розпускається, — не руйнування, а здатність почати з нуля. Пенелопа тче не просто килим, а саван для свекра. Це підсилює мотив ритуального впорядкування темних, згубних сил. Пенелопа заклинає, утихомирює хаос не стільки ради батька чоловіка, скільки заради самого чоловіка (саван — відмовка осаджуючим нареченим). Тут не материнська, а специфічно жіноча культурна робота: ткацтво у всіх народів було символом творення порядку, культури — на противагу хаосу, інобуттю, загибелі. Але Одиссей не вертається — магія не спрацьовує, виткане втрачає щодня магічну силу ( по повір’ях про "повсякденні", тобто спрацьованих за один день магічних речах). Треба все починати спочатку. Пенелопа готова закреслять минулі зусилля, щоб усе почати ще й ще раз, невтомний, не втрачаючи віри й надії. Такий принцип човника, що снує туди-сюди в ткацькому стане. Не от чи цієї першооснови ткацтва й зародився образ, що розпускається й знову відновлюваної тканини? Саме ткацтво в певному контексті символізує підлоговий акт; Пенелопа, щоночі розпускаючи нити, звільняє свою сексуальну енергію для єдино можливого для неї акту — з Одиссеем. Гомер дає зовсім небагато конкретних характеристик Пенелопи, але разом з ідеально-піднесеними епітетами типу “светлоокая”, “многоразумная” они удивительно оживляют ее. Например, мы узнаем, что в нее “мягкоодутлая рука” , “нежная красота” зів’яла від сліз, що підкреслює її жіночність, м’якість, що протистоїть твердості характеру відносно наречених. Не слід забувати й той факт, що Пенелопа не тільки зберігає вірність чоловікові, але й самовіддано опікує скарби Одиссея. А скарбу – це й умова розвитку Ітаки, і царська власність. Цей меркантильний момент підкреслюється в поемі неодноразово. Пенелопа дорікає наречених, що вони розоряють її будинок бенкетами: “…дом наш Вы разоряете, в нем на пиры истребляя богатство Мужа, давно разлученного с милой отчизною…”

Скарби Одиссея – ось мотив домагань наречених руки Пенелопи. Скарби й влада ( тобто титул пануючий). Тому краса Пенелопи або ж її відсутність не мають тут ніякого значення, і Гомер не акцентує на неї. Наречених приваблює її статус, її положення саме дружини Одиссея, їх пануючи. Епічність характеру Пенелопи виявляється в її відданості своєму чоловікові — національному героєві Ітаки. Пенелопа практично не думає про себе, вона позбавлена егоїстичних рис, не опікується зовнішностю, не намагається налагодить своє життя. Усі її помисли спрямовані на очікування й скорбота про Одиссее, на повне підпорядкування свого життя споконвічному боргу подружжя – нехай би з моменту клятви пройшло цілих двадцять років. Ніщо не має сил послабить або загасить цю любов і борг – ні роки, ні слухи в загибелі Одиссея, ні домагання наречених, ні егоїстичні міркування. Пенелопа – втілення вірності, ідеальної сталості почуттів, стійкості проти будь-яких спокус. Вона – ідеал дружини, “божество границ женами”, у такій якості минулий через усю світову літературу.

Висновок

Зображення епічних образів, як ми переконалися, вимагає певних художніх засобів. Звичайно це один-два повторювані епітети, які характеризують визначальну сторону людини: в Одиссея – "богоравный”, “хитроумный” для Пенелопи Гомер вибрав епітети — “многоумная”, “многоразумная”, “разумная” Розум і скорбота по Одиссею – от визначальні її характер риси. Усе інше – хитрість, підступництво – суть похідні от їх. Не вболівай вона по Одиссею, не пустилася б на хитрості з нареченими; не май розум – не змогла б уникнути їхніх пасток і вберегти себе от ненависного шлюбу. Гомер не підкреслює красу Пенелопи – напроти, згадує в тому, що вона зів’янула от пролитих сліз, однак, на його думку, на першому плані коштує не її краса, не вона визначає її своєрідність, а вірність і твердість. Пенелопа втілює ідеал саме очікування й відданості. Вона не робить ніяких подвигів, не займається державною політикою під час відсутності свого чоловіка, не блищить іншими гідностями – вона просто ідеальна дружина. Пенелопа не веде лік невдачам, усі 20 років готова вважати кожний новий день за найперший. У цьому її жіноча велич. Пенелопа — язичеська свята, може бути, перший образ, що передбачив християнських дружин. Символ подружньої вірності. Образ Пенелопи контрастує з образом невірної дружини Агамемнона Клітемнестри, що вбиває чоловіка після його повернення. На закінчення треба сказати, що до образа Пенелопи неодноразово зверталися різні письменники, присвячуючи їй свої вірші, пісні, черпаючи в її образі віру в жінку і її сталість. Гомерівська Пенелопа надихнула на створення цілої серії інших жіночих образів, не менш цільних. Цілісність – одне з неодмінних якостей епічного героя. Так, Овідій писав:

"Если бы храбрый Улисс не столько страдал, Пенелопа, / Женское счастье познал, знаменитой пол не мог бы", "Стала бы ровнею ты Пенелопе, стыдливым обманом /Остановить пожелай грубый напор женихов", "Видишь, такую хвалу Пенелопе верность снискала, /Что уже много веков имя не меркнет ее"

У ряді пізніших джерел долі Пенелопи, Телемаху й Телегонів викладаються в різних варіантах: на острові Эя Пенелопа стає дружиною Телегонів і матір’ю Італа, Телемах — чоловіком Кирки й батьком Латинь і Авсона. Також відома версія, згідно з якою Пенелопа змінює Одиссею з Гермесом і стає матір’ю Пана (варіант: Пан — син усіх наречених Пенелопи);, що повернувся з мандрівок Одиссей вигнав невірну Пенелопу, і вона вийшла в Спарту (варіант: у Мантинею). Ця версія, що принципово відрізняється от епічної традиції, не одержала широкого поширення й образ Пенелопи став загальним для позначення вірної дружини.

image