Болота.

Болота. Ділянки земної поверхні з надлишковим зволоженням називають болотами або драговинах. В Україні вони займають близько 2% території. Поширені переважно невеликі болота, зосереджені на Полісся й у долинах рік. По характеру харчування, формою поверхні й складом рослинності болота ділять на три основні типи: низинні, перехідні й верхівкові.

В Україні більше низинних боліт. Вони розташовуються в зниженнях — на місці колишніх озер або в заплавах рік. Поверхня цих боліт увігнута або плоска. Харчування відбувається за рахунок ґрунтових вод, стоку поверхневих вод з навколишньої суши, річкових вод у час повеней і паводків, а також атмосферних опадів. З річковими й ґрунтовими водами в низинні болота попадає чимало мінеральних речовин, тому там росте багата вологолюбне рослинність — вільха, береза, осока, очерет, хвощ, зелений мохи. Торф, що утворюється в таких болотах, може використовуватися як добриво для сільськогосподарських угідь. Найбільші низинні болота утворювалися на Полісся, у долині Дніпра і його припливів, плавнях Дунаю. Щорічно в повіддя їх заливає вода й у місцях, де вона залишається протягом літа, утворюються грузько, непрохідні ділянки.

Верхівкові болота лежать на підвищених ділянках — переважно вододілах. Харчуються вони атмосферними опадами, тому ці болота бідні мінеральними речовинами. Рослинність, що росте там, невибаглива: подавлена сосна, журавлина, пухівка, сфагнові мохи. Нагромадження торфу відбувається швидше в центральній частині болота, чому на краях. Тому верхівкові болота мають опуклу форму. Торф цих боліт використовується як паливо й сировина для хімічної промисловості. Більше верхівкове болото в Україна перебуває в Українських Карпатах — у зниженні на Полонинском хребті на висоті близько 1 800 г. Воно утворювалося в результаті заболочування ряду невеликих озерець.

Перехідні болота є проміжною стадією між низинними й верхівковими. Спочатку утворюється низинне болото, багате мінеральними речовинами й відповідно рослинність. У міру відмирання рослин поверхня болота підвищується, доступ води, збагаченої мінеральними з’єднаннями, обмежується, і рослинність змінюється менш вимогливої до харчування. З’являється сфагновий мохи, характерний для верхівкового болота, для харчування якого досить лише атмосферних опадів.

Болота мають важливе водоохоронне значення. Вони накопичують вологу води, що регулюють рівень, у колодязях, прудах, озерах. З них беруть початок струмки й ріки. Болота зменшують посухи в прилеглій місцевості. Над ними формується своєрідний мікроклімат, який разом з водним середовищем, сприяє поширенню багатьох болотних рослин і тварин. До недавнього більші площі боліт в Україну осушувалися. Осушені землі використовуються як пасовища й лугу. Разом з тим, осушення боліт привело й до негативних наслідків: зниження підземних вод, що привело до зникнення води в колодязях, обміління озер. Тому близько 10% площі боліт в Україні перебувають під охороною.

Класифікація боліт заснована на особливостях живлення рослин і умовах заболочування територій (малий.). За своєрідністю живлення рослин виділяють болота верхові (оліготрофні), низинні (еутрофние), перехідні (мезотрофні).

Рис. Будова боліт різних типів:

а — верхове болото; б-низинне болото; в — болото, що утворилося при заростанні озера; 1 — сфагновий торф, 2 — осоковий і осоково-вербовий торф, 3 — гіпновий торф, 4 — тростинний торф, 5 — плаваючий торф різного складу; 6-сапропелевий торф; 7-сапропель, 8 — мул; 9 — порода, 10 — вода

Верхові болота утворюються на вододілах і верхніх терасах річкових долин. Їх живлять атмосферні обпади, бідні мінеральними речовинами. Такі болота широко поширені в тайгово-лісовій зоні, менше їх у лісостепу й південній тундрі. Рослинність складається головним чином з різних сфагнових мохів за участю пухівки, морошки, осоки болотної, росички круглолістной, шейхцерія, чагарничків — підбілу, журавлини, вересу, мирта, багна та інші, з дерев переважають сосни, берези. Крім сфагнумом у верхових болотах живуть деякі види зелених мохів (зозулин льон), лишайники (кладонії). Коріння рослин не стикаються з мінеральним ґрунтом, а розташовані в товщі торфу. Основне живлення рослини одержують з атмосфери у вигляді осідає пилку, з дощовою водою, при розкладанні решток рослин і тварин, внаслідок чого мають низьку зольністю.

Коріння рослин не стикаються з мінеральним ґрунтом. Поверхня верхових боліт опукла, з купинами, грядами, мочажінних, озерцями. Потужність торфу в неосушеному стані коливається від 50 див до 20 м і більше, а в осушеному — становить не менше 30 див. Торф верхових боліт слаборазложівшійся, волокнистий, що переходити зверху в моховий ВИЧІСКА. Його забарвлення світла або світло-бура; він бідний поживними речовинами, має різко виражену кислу реакцію.

Низинні болота розташовуються частіше в долинах річок, озерних улоговинах, різних дрібних депресіях всіх зон. Їх живлять грантові та поверхневі води, що містять велику кількість поживних елементів, тому такі болота мають високим потенційним родючістю. Поверхня їх рівна або злегка увігнута, покрита трав’янистою (різні осоки, очерет звичайний, вахта трилистий, куничник) рослинністю. З чагарників зустрічаються верби, черемха, горобина, а з дерев — ялина, сосна. З мохів поширені зелені гіпнові, меншою мірою — сфагнові мохи. Лісові (чьорноольхови тощо) і чагарникові (верби) болота розташовуються в притерасних частинах заплав. Торф низинних боліт зазвичай темний, сільноразложівшійся, зі значною домішкою мінеральних частинок, має слабко кислу, нейтральну або слабко лужну реакцію. Зольність низинних торфів висока (від 10 до 15…40%).

Перехідні болота займають проміжне положення між верховими та низинними. Їх живлять атмосферні обпади й ґрунтові (другорядні) води. Переважають гіпнові й сфагнові мохи. Реакція торфу частіше слабко киснула, а зольність середня (5…10%). Поклади великої потужності зустрічаються рідко, частіше в нижній частині залягають шари низинних, а зверху — верхових торфів.

Торф є органічну гірську породу, що містить не більше 50% мінеральних речовин. Він утворюється внаслідок відмирання й неповного розкладання рослин при надмірному зволоженні в умовах анаеробіозіса.

Торф’яна ґрунт — верхній біологічно активний куля ( до 35…70 див) торфовища, у якому анаеробні процеси періодично змінюються аеробними, а отже, активніше розкладаються рослинні залишки. Нижня межа ґрунту зазвичай збігається з нижньою межею кореневого кулі й максимальним зниженням рівня ґрунтових вод у літній сезон долі.